Archive for the ‘Исторический Круиз’ Category

Богоявленск 19-го начало 20-го века: события, нравы, курьезы

«История — это осел. Историческая наука — это тень осла, и главная задача историков состоит в том, чтоб изображать эту тень похожей именно на осла, а не на какое-либо другое животное.»

Так любил повторять своим ученикам великий ученый современности и непревзойденный мастер проведения незабываемых и содержательных лекций, слава о которых ходила по всей территории бывшего СССР и далеко за его пределами, доктор исторических наук профессор Петр Осипович Карышковский. В последние годы своего пребывания на этой земле, частенько говорил тогда еще молодым археологам: «Когда садитесь за перо — не забывайте, что каждой своей строкой вы входите в Вечность и несете перед ней особую ответственность».

«Хотелось, чтобы к этим мудрым изречениям прислушалось и нынешнее поколение молодых специалистов» —  вспоминает уже наш с вами современник, николаевец, неутомимый археолог и большой романтик, автор очерка  «Богоявленск и его окрестности», Иван Снытко.

Почему  именно так мы начала первую презентацию нашего краеведческого лектория? Да всё потому, что наш осёл очень часто становится похожим на какое-то другое животное.Цель нашего лектория – показать историю  Богоявленска в максимально доступной ретроспективе через призму периодических изданий, хранящихся в областной научной библиотеке.

Взгляд современника на те далёкие события, безусловно, интересен и, как вы убедитесь, не приукрашен и искренен в своём стремлении улучшения жизни в обществе. Да, да, всегда идёт речь об односельчанах и злободневных проблемах, как о едином организме – обществе.Многие проблемы созвучны современности…, такие же болезненные, нелепые и несправедливые.

Тема первого  лектория, запланированного на сентябрь напросилась сама. Всеукраинский день библиотек и День Учителя, они идут совсем рядом. И не зря. Вы убедитесь, что наши предки не отделяли книгу, чтение, образование от учительского труда. А громкие чтения и открытие библиотеки становились праздником, дающим надежду на лучшее будущее.

Знакомьтесь:

Лекторий первый « Просвещение, книга, чтение, библиотека в Богоявленске конца 19-го начала 20 века».

Реклама

Історичний хронограф

Місцина Вітовки була заселена з залізної доби. Поблизу Вітовки були стани кімерійців або скіфів, котрі залишили по собі кургани. З 4 століття до н. е. тут оселяються греки, поселення яких відомі біля Сіверсового маяка та сіл Лупареве і Лимани. У 200—400 роках простежується перебування слов’ян — антів.

Неподалік Вітовки, на піщаній косі (зараз територія заводу Океан) існував Дівочий (жіночий) монастир,згідно з легендами, котрий був зруйнований монголами у 1233 — 1236 роках.

Заснування Вітовки

Походження назви селища над Бугом пов’язують з ім’ям великого литовського князя Вітовта. Він розширив кордони Литовської держави до Чорного моря. Його реформи 1390-х рр. зміцнили землі і дали розвиток народам. За часів князівства Вітовта південні степи швидко освоювали і заселяли. Для зміцнення кордонів будувалися замки і фортеці, для торгівлі — митниці, нові міста. Це фортеця Святого Іоанна в гирлі Дніпра, Хаджибей, а на території Миколаївщини — Вітовка (Богоявленськ), Сокілець (Вознесенськ), Балаклея (в районі злиття Чічіклеі і Південного Бугу), Дашів (Очаків).

1399

  • численні легенди пов’язані з Вітовською митницею (передмістя нинішнього Миколаєва) часів Великого князівства Литовського. Іноземних послів і мандрівників вражали темпи будівництва таких пунктів. Як правило, замки з каменю Вітовського часів споруджували всього за місяць. Поруч з Вітовтовою митницею-фортецею виникло поселення, яке місцеві жителі назвали Вітовтовою лазнею («Вітольд-Гаммані»). Щодо цієї назви існує кілька версій: по-перше, воно пов’язане з мінералізованою водою, яка у великих кількостях витікала з джерела, по-друге, в давньоруській мові «лазнею» називали церковний купол, по-третє, «лазнею» називався кам’яний будинок, де жив митник. Незважаючи на різницю підходів до назви «Вітольд-Гаммані», їх можна з’єднати в єдиний логічний ланцюжок: на відомому святому місці з ключем з цілющої води за часів князя Вітовта була побудована митниця. Вона виконувала свої функції на переправі через Південний Буг, пізніше відомої як Вітовт брід. А поруч почав активно зростати населений пункт.Поселення на цьому місці було названо на честь нього — Вітовка. Після втрати Великим князівством Литовським Північного Причорномор’я ця територія 350 років належала Османській імперії.

В кінці XVIII ст. Вітовка була єдиним заселеним поселенням на території сучасного Миколаєва.

Вітовка

1709

  • через Вітовку, після поразки під Полтавою (Полтавська битва), відступали залишки війська шведського короля Карла ІІ з козаками Івана Маземи, полковниками Костем Гордієнком, Пилипом Орликом та графом Понятовським

1737

  • через Вітовку переправлялися російські війська під командуванням генерал-фельдмаршала графа Б.Х.Мініха, спільно з Запорозькими, Донськими, Чугуївськими козацькими військами для штурму турецької фортеці Очаків

1739

1773

  • діяла православна церква Богоявлення Господня, заснована невідомо коли, але є версія, що це була одна з перших православних церков у нашому південному краї

1774

1784

  • у Вітовці розпочалася чума

1785-1792

1788

  • 25 травня  в район Вітовки прибув командир Бузького єгерського корпусу генерал-майор М.І. Кутузов, який шукав зручне місце для переправи на правий берег для штурму Очакова.
  • за наказом князя в Богоявленськ прибуває знаменитий петербурзький архітектор І.Старов, який складає генеральний план забудоби Богоявленська
  • розпочинається велике будівництво:  першого лікувального закладу на території сучасного Миколаєва, штабу, казарм, палаців Потьомкіна та його племінниці Браницької, лазень, будинків для офіцерів та медичних працівників, флігелів, конюшень, сараїв та ін…
  • за наказом Потьомкіна, розпочалося будівництво першого лікувального закладу на території сучасного Миколаєва. Будівництво Вітовського польового лазарету було обумовлено в цей час російсько-турецької війною. У XVIII столітті існувала практика направляти хворих та поранених для лікування в тил. Але лікар-епідеміолог Данило Самойлович, який працював в цей час на півдні, запропонував лікувати поранених в прифронтових шпиталях, так як довга дорога в тил погіршувала їх стан і збільшувала смертність. Усвідомлюючи правоту лікаря, Потьомкін доручив йому організацію спочатку похідного, а потім і стаціонарного лазаретів в Вітовці і призначив його головним лікарем Вітовського шпиталю.  При шпиталі діяла школа лікарських учнів, вченим був влаштований великий аптечний сад, де вирощували лікарські рослини, необхідні для лікування хворих та знаходився потужний фонтанний колодязь зі здоровою питною водою
  • у  шпиталі з липня 1788 року по травень 1790 року під керівництвом Д. С. Самойловича лікувалося 16 000 хворих  і поранених. З них померло 1118 осіб, або 7%

1789

  • Потьомкін  перейменовує Вітовку в Богоявленськ на честь існуючої тут давньої церкви Богоявлення
  • в кінці жовтня в Богоявленськ прибуває Джон Говард для вивчення умов утримання поранених в шпиталі
  • 18 жовтня 1789 року інженер-поручник Івану Васильовичу Соколову доручено розробити планування кварталів в Богоявленську, де будуть розселені заштатні церковники, переведені з Чернігівської губернії
  • Потьомкін доручає заснувати в Богоявленську першу в Росії сільськогосподарську школу практичного землеробства і тваринництва, школа проіснувала в Богоявленську до 1797 року і була переведена в передмістя Петербурга

Чорноморське Адміралтейське  військове поселення Богоявленськ

(з 1790 по 1861)

У 1790 році Г. Потьомкін отримав дозвіл імператриці Катерини ІІ на створення Чорноморських адміралтейських поселень, жителі яких мали працювати на будівництві судів в Адміралтействі. Селища ці були розташовані неподалік від міста: Воскресенське, Калинівка, Покровське та Богоявленське. Всі вони були підпорядковані Чорноморському Адміралтейському правлінню і одночасно, до 1798 року канцелярії  міста Миколаєва. Селяни поділялися на три рівні частини, і кожна третина виходила на роботи в Адміралтейство на три місяці. Не брали участі в роботах старі (старше 60 років), каліки, малолітні і жінки. Решту часу селяни займалися своїми польовими і домашніми справами.

1790

  • розпочинаються навчання в школі практичного землеробства і тваринництва
  •  в Богоявленську казенному саду, С.Грибницьким був застосований металевий плуг (вперше в Російській імперії), а потім ним орали землю під сади навколо поселення
  • запроваджується землеустрій, і поселенцям було відведено 4000 десятин землі з порожніх казенних земель і куплено 3000 десятин у Ф.Демського, що становило по 15 десятин на душу населення
  • у квітні   Потьомкін наказує поселити в Богоявленську заштатних церковників разом з сім’ями
  • в цей час триває посилене заселення Богоявленська з Київської, Черніговської, Новгород-Сіверської, Могильовської, Московської, Нижегородської, Калузької, Саратовської та інших губерній і біглих селян, які шукали кращої долі
  • наприкінці травня Г.Потьомкін доручив архітектору Старову розробити проект садибного ансамблю в Богоявленську. Керував будівництвом будинку підрядник і кам’яних справ майстер Микола Аладов
  • влітку  почалися будівельні роботи і розбивка Богоявленського парку за вказівками  садового майстра Вільяма Гульда, який приїхав до Миколаєва

1791

  • в Богоявленську замість військового шпиталю утворений Морський шпиталь

1794

  •  неврожай цього року призвів до голоду населення і падіння худоби через нестачу сіна та зерна
  •  до Богоявленська були переселені з Білорусії майстрові-прядильники, ткачі, гунтики Кричевського канатного заводу

1795

  • навколо казенного саду ставлять кам’яну стіну та встановлюють зі сходу та заходу ворота
  • в Богоявленську проживає 864 мешканців: вільнопоселених (15 чол. і 10 жін.), заштатних церковнослужителів (349 чол. і 329 жін.), теслярів і майстрів (10 чол. і 14 жін.), кричевських ткачів (68 чол. і 53 жін.), солдат-інвалідів (10 чол. і 6 жін.). Всього: 452 чол. і 412 жін.

1796

1797

  • школу практичного землеробства переводять з Богоявленська до передмістя Петербурга
  • архітектор В.А.Вунш добудовує колодязь фонтана

1803

  • в Богоявленську проживає 770 мешканців
  • низький врожай призводить до голоду найбіднішого населення
  • священик Лука Івашкевич звертається до командира Чорноморського флоту де Траверсе з проханням дозволити будівництво в Богоявленську кам’яної церкви згідно з проектом І.Є.Старова за рахунок адміралтейства. Прохання було задоволене.

1806

  • 1 вересня Освячення церкви (?)
  • Шведом Серваніусом Шлейденом побудована суконна фабрика

1811

  • проживає 1255 мешканців-630 чоловіків та 625 жінок
  • на парусно-суконній фабриці працює три роти солдат та 1400 адміралтейських поселян. Директор фабрики капітан Банков.

1812

  • богоявленську суконну фабрику нащадки Серваніуса Шлейдена передають в Чорноморське відомство

1830

  • директором казенних богоявленських фабрик призначають В.І. Богдановича

1833

  • проживає 2 458 мешканців – 1314 чоловіків та 1 114 жінок, придатних до роботи в адміралтействі – 714.
  • старостою обраний – Прокопій Романов, церковним – Микита Осипов, суддями – Таланов, Павленко, сільським писарем – Лебеденко, писарем суконно-парусної фабрики – Дмитрієва

1838

  • проживає 2723 мешканця – 1427 чоловіків та 1297 жінок; дворів — 431, вітряних млинів – 35, одна крамниця, 1646 голів рогатої худоби, 139 коней, 632 вівці, 8 347 десятин суспільної землі, з них 7 657 десятин орної землі.

1840

  • нове морське відомство забороняє селитися відставним солдатам в Богоявленську

1856

  • богоявленська сільська община купує Фалєєвський хутір із садом та прилеглу до нього 131 дес. орної землі, але це не покращує стан малоземельних селян

1857

  • В Богоявленську проживає 2956 мешканців

1858

  • морське відомство передає сільському товариству в користування фонтан з басейном, 24 приміщення суконної та парусної фабрик, щоб з каменю цих будівель збудували церкву, молитовний будинок на кладовищі, церковно-приходську школу, хлібний склад

1859

  • населення налічує 4 509 мешканців, з них : 6 – дворян, духовних осіб – 29, міщан – 6, удільних селян – 2, колишніх адміралтейських поселян – 4 444, безстроково відпущених солдатів – 5, нижчих офіцерів та їх сімей – 15 чоловік

1861

  • богоявленськ виключать з морського відомства, а селян зачисляють до стану міщан, ремісників, купців і підпорядковують міській адміністрації з правом користуватися своєю землею, сплачувати державним оброк, поставляти повну кількість рекрутів та виконувати різні повинності

1869

  • заснована двокласна земська школа, в якій навчалося 26 дітей: 14 хлопчиків та 12 дівчаток.

1870

  • в двокласній земській школі навчається 185 учнів – 110 хлопчиків та 75 дівчаток. Їх навчають 2 світських вчителя та один законовчитель; 1873- в школі навчається 220 дітей: 150 хлопчиків та 70 дівчаток.; 1875 — Кількість учнів різко зменшується в школі навчається 109 дітей

1871

  • богоявленська община збудувала нову будівлю думи

1872

  • населення Богоявленська налічує 6 198 чоловік. В господарстві у поселян було: 10 799 десятин землі, 325 коней, 1 140 голів великої рогатої худоби. Діє дві церкви, кам’яна та дерев’яна, 62 вітряних млини, 5 кам’яних громадських будівель, 220 присадибних кам’яних будівель

1875

  • В Богоявленську проживає 5 022 чоловік – 2483 чоловіків та 2539 жінок. Серед них: 2620 землеробів, 61 мельник, 70 батраків, 11 кравців, 7 теслярів, 28 рибалок, 5 власників крамниць, 3 вчителя. Було 691 домоволодіння, діяли народне училище, 2 церкви, приміська дума, поліцейський відділок, міщанський будинок старости, крамниця тканин, 4 бакалійні крамниці, 10 кабаків.

           

1877

  • за наказом військового губернатора Миколаєва Богоявленську надано статус посаду, внаслідок чого пригород відокремлюється від Миколаєва та підпорядковується Херсонській адміністрації. Посадом керувала дума, що складалася з голови, двох гласних та секретаря, яких обирала громада.

                              

 1886  

  •   за дозволом військового губернатора Миколаєва адмірала О.О.Пещурова розпочалося швидке будівництво нової церкви на кошти парафіян.

1887    

  • освячують головний престол в ім’я Святого Духа

1894    

  • завершилось будівництво грандіозного трьох престольного храму

1896

  • в посаді Богоявленськ: приходів православних і церков – 2, дворів 1 131, жителів – 7 748 (3 862 чол., 3 886 жін.), квартира пристава, богоявленсько-покровська посадська дума, міщнська управа, двокласне училище, церковноприходська школа, земська аптека, сільська вільна аптека, вітряків – 54, кузень – 6, бондарних майстерень -2, столярних майстерень – 2, лавок – 17, мануфактурних – 2, бакалійних -15, винний льох, ренскових льохів -2, ренскових лавок -5, трактир.

1902  

  • за рішенням Херсонського повітового зібрання в Богоявленську відкрили амбулаторію, в якій працювали 1 лікар, акушерка, 2 фельдшери, обслуговуючи одночасно навколишні села

1904

  • у богоявленську була створена соціал-демократична організація з місцевих жителів
  • В Богоявленську працює підпільна друкарня

1907    

  • В Богоявленську відбулися збори жителів, де вирішувалися різні питання життя посаду

1910  

  • Богоявленськ мав особливе міське керування посадською думою, що обиралося всіма жителями посаду. Крім того, в посаді була міщанська управа.
  • в листопаді засноване споживче товариство «Відродження» для поліпшення господарювання і вдосконалення знарядь праці, що мало 3 магазини, налічувало 757 пайовиків
  • була відбудована стара церква святого Богоявлення Господня на гроші зібрані церковною общиною

1912         

  • В Богоявленську відкривається бібліотека-читальня
  • У Богоявленську було орної землі – 1 993,7 десятин, коней -1 355 голів, робочих волів – 216, рогатої худоби -2 498, свиней 2 099, тонкорунних овець і кіз -12, овець -671

1917 

  • Активісти-бідняки організовують мітинг, на якому закликають односельців установити владу Рад і відібрати землю у сусіднього  поміщика Г.П.Волконського. На сільському сході обрали тимчасовий волосний комітет. Тимчасовий волосний комітет посаду проіснував до січня 1918 року.

1918   

  • В Богоявленську була обрана Рада селянських депутатів, яка конфісковувала надлишки землі й інвентарю в місцевих багатіїв і, опираючись на бідняків, почали наділяти землю насамперед безземельних і малоземельних селян.

1920  

  • Богоявленськ звільняють від білогвардійців
  • В Богоявленську створюють спілку рибалок
  • Активісти села за допомогою волосного комітету проводять облік землі, реманенту, визначають норми наділу землі
  • був проведений перепис населення Богоявленська, за підсумками перепису в селі проживало 10460 осіб.
  • В Богоявленську спалахують кулацькі повстання
  •  Створюється комітет незаможних селян

Богоявленський волосний центр (1921)

1930

  • в Богоявленську була відкрита машинно-тракторна станція (МТС), яка обслуговувала колгоспи сусідніх сіл.

 

 

Жители Богоявленска: убитые, раненые и пропавшие без вести в Первую мировую войну

Первая мировая война давно уже стала историей, с момента ее начала прошло более ста лет. Но никто из краеведов до сих пор не ответил на простой вопрос: а как участвовали в этой войне уроженцы Богоявленска? Сколько их было? Сколько погибло, было ранено, сколько пропало без вести?

Не на все вопросы можно ответить и сейчас, но некоторые материалы все же удалось отыскать в Именных списках убитым, раненым и без вести пропавшим нижним чинам Херсонской губернии. 

  1. Алейников Петр Иванович. Рядовой. Ранен 12 февраля 1915 года.
  2. Андреев Иван Филиппович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  3. Андриевский Кирилл Иванович. Рядовой. Ранен 19 февраля 1915 года.
  4. Андриевский (Андреевский) Константин Алексеевич (Елисеевич). Рядовой. Ранен 19 февраля 1915 года.
  5. Андриевский Иван Алексеевич. Рядовой. Ранен 28 августа 1915 года.
  6. Андриевский Тихон Аврамович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  7. Андриевский Олимпий Никифорович. Ефрейтор. Ранен 28 августа 1915 года. По документам Николаевского областного архива – погиб.
  8. Андриевский Борис Маркович. Рядовой. Ранен 12 августа 1915 года.
  9. Барданос Кузьма. Гренадер. Ранен 11 – 19 ноября 1914 года.
  10. Барышевский Григорий Данилович. Рядовой. Ранен 17 августа 1914 года.
  11. Белоножка Иван Яковлевич. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  12. Белоножка Макар Давыдович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  13. Березка Алексей Лазаревич. Рядовой. Ранен 16-17.08.1914 года.
  14. Вайхевич (Войхевич) Григорий Аверьянович. Рядовой. Ранен 16-17.08.1914 года.
  15. Васильев Иван Иванович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  16. Ващенко Тимофей Илларионович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  17. Гавриленко Дмитрий Иванович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  18. Гавриленко Семен Денисович. Рядовой. Ранен 12 февраля 1915 года.
  19. Глубоченко Иван Федотович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  20. Глубоченко Василий Селиванович. Рядовой. Ранен 18 февраля 1915 года.
  21. Глубоченко Мартиан Диомидович. Рядовой. Ранен 26 ноября 1914 года.
  22. Голокоз Марк Кондратьевич. Стрелок. Убит 13-15 декабря 1915 года.
  23. Данилов Сергей Алексеевич. Рядовой. Убит 18 марта 1915 года.
  24. Дрига Максим Петрович. Ефрейтор. Ранен 2 ноября 1914 года.
  25. Дьяченко Михаил Гордеевич. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  26. Жайворонок Семен Максимович. Стрелок. Ранен 1 октября 1914 года. Пропал без вести 30 ноября 1914 года.
  27. Жуковский Михаил Харитонович. Ефрейтор. Пропал без вести 30 ноября 1914 года.
  28. Зиневич Дмитрий. Гренадер. Ранен 11-19 ноября 1914 года.
  29. Зиневич Николай Михайлович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  30. Иванов Андрей Осипович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  31. Иванов Григорий Михайлович. Рядовой. Ранен 25 февраля 1815 года.
  32. Иванов Дионисий. Рядовой. Ранен 14 февраля 1915 года.
  33. Иванов Степан. Рядовой. Ранен 14 февраля 1915 года.
  34. Каменко (Калинка, Каминский, Хоменко-?) Петр. Гренадер. Ранен 11 – 19 ноября 1914 года.
  35. Каминский Афанасий Кириллович. Рядовой. Ранен 1 октября 1914 года.
  36. Карлович Андрей Яковлевич. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  37. Кравченко Сергей Ильич. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  38. Кравченко Иван Егорович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1815 года.
  39. Кривошей (Кривощев) Иван Прокопьевич. Рядовой. Убит 8 февраля 1915 года.
  40. Лашко Семен Тарасович. Младший унтер-офицер. Ранен 17 августа 1914 года.
  41. Леляк Владимир Иванович. Младший унтер-офицер. Ранен 3 февраля 1915 года.
  42. Лымарь Иван Ефимович. Рядовой. Убит 18 декабря 1914 года.
  43. Мармазинский Иван Алексеевич. Рядовой. Пропал без вести 17 октября 1914 года.
  44. Марьянко Гавриил. Старший унтер-офицер. Ранен 15 февраля 1915 года.
  45. Марьянко (Морянко) Иван Андреевич. Младший унтер-офицер. Пропал без вести 16-17 августа 1914 года.
  46. Минов (Миновский?) Иосиф Федосеевич. Рядовой. Ранен 13 февраля 1915 года.
  47. Мойсеенко Никита Иванович. Рядовой. Ранен 12 февраля 1915 года.
  48. Мошлевец (Могилевец) Яков Афанасьевич. Ефрейтор. Пропал без вести 30 ноября 1914 года.
  49. Могилевец Федот Порфирьевич. Рядовой. Ранен 17 августа 1914 года.
  50. Осипов Дмитрий Филиппович. Рядовой. Ранен 17 августа 1914 года.
  51. Ососков Лазарь Иванович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  52. Ососков Прокоп Яковлевич. Рядовой. Ранен 19 февраля 1915 года.
  53. Пикус Евгений Дмитриевич. Рядовой. Ранен 8 февраля 1815 года.
  54. Поливода Василий Евтихиевич. Рядовой. Пропал без вести 14 ноября 1914 года.
  55. Пономаренко Михаил Андреевич. Рядовой. Ранен 19 февраля 1915 года.
  56. Пономаренко Матвей Федорович. Рядовой. Ранен 26 ноября 1914 года.
  57. Распопов Федот Севастьянович. Стрелок. Ранен 7 – 18 октября 1914 года.
  58. Расторгуев Аркадий Авксентьевич. Рядовой. Пропал без вести 14 ноября 1914 года.
  59. Резниченко Евлампий Кириллович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  60. Садовой (Садовый) Федор Назарович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  61. Самойленко Самуил Авксентьевич. Ефрейтор. Ранен 16-17 августа 1914 года.
  62. Седнев Федор Федотович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  63. Соловьев Петр Петрович. Ефрейтор. Ранен 27 декабря 1914 года.
  64. Стахорский Иван Саввич. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  65. Толюранский (Тамарянский) Терентий Феофанович. Рядовой. Ранен 8 февраля 1915 года.
  66. Тарановский (Тарновский) Иван Федорович. Рядовой. Ранен 18 февраля 1915 года.
  67. Тафтай (Тахтай) Григорий Николаевич. Стрелок. Пропал без вести 30 ноября 1914 года.
  68. Трищанович Иван. Рядовой. Ранен 12 февраля 1915 года.
  69. Шакула Антон Порфирьевич. Младший унтер-офицер. Ранен 16-17 августа 1914 года.
  70. Шакула Федор Никифорович (1886-1934) . Ефрейтор. Сообщалось, что пропал без вести 30 ноября 1914 года. Умер и похоронен в Богоявленске.
  71. Шпаковский Иван Ульянович. Рядовой. Убит 20 февраля 1915 года.
  72. Штапенко Иван Дмитриевич. Рядовой. Ранен 9 декабря 1914 года.
  73. Федоровский Кузьма Павлович. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 года.
  74. Филевский Терентий Игнатьевич. Рядовой. Ранен 19 февраля 1915 года.
  75. Филевский Тимофей Игнатьевич. Рядовой. Ранен 26.03.1915 года.
  76. Яблуновский Матвей. Рядовой. Ранен 15 февраля 1915 года.
  77. Яковлев Емельян Андреевич. Рядовой. Пропал без вести 8 февраля 1915 г.
  78. Яковлев Петр Васильевич. Ранен. С 01.01.1916 по 31.12.1916 находился на излечении в 99-м городском лазарете Петрограда.
  79. Яновский Тимофей Максимович. Рядовой. Ранен 12 февраля 1915 года.

А что же происходило в Богоявленске? Как жили дети без отцов, ушедших на войну?

В августе 1914 года Никиту Андреева мобилизовали на войну. Но что делать с тремя детьми, оставшимися сиротами после смерти матери? Этот сугубо житейский вопрос решился с помощью Посадской Думы, куда подал прошение мобилизованный Никита Андреев:

 

«Богоявленско-Покровскую Посадскую Думу

Богоявленского мещанина Никиты Никифоровича Андреева,

живущего в посаде Богоявленске

Прошение

Состоя в запасе армии, по случаю мобилизации войск я призван из запаса на действительную военную службу, а так, как я вдов и имею детей — сына Василия 5-ти лет и дочерей Домну — 13-ти лет и Татьяну – 11-ти лет,- почему покорнейше прошу Посадскую Думу назначить над

детьми моими опекуном богоявленского мещанина Трифона Максимовича Шута впредь до возвращения меня из военной службы».

Дума рассмотрела просьбу Андреева, и поручила мещанскому старосте Павлу Ивановичу Леляку выделить из мещанской кассы деньги на содержание детей. Вскоре староста письменно докладывал в Думу:

«В исполнение настоящей переписки имею честь донести Богоявленско – Покровской Думе, что сиротами Никиты Никифоровича Андреева пособие выдано из общества в размере 15 рублей, а также и от казны назначено пособие, из которого и выдаются 12 рублей, а всего 27 рублей (по 9 рублей в месяц на ребенка – Н.П.).

Эту сумму получил опекун над сиротами Трифон Шутов.

Мещанский староста П.Леляк».

Прошло шесть лет. Закончилась 1-я Мировая война, в 1917-м году изменился государственный строй. Казалось бы, кому в этой круговерти дело до солдатских детей, а тем более до пособий, выданных им старой властью?

Но не тут-то было. В 1920-м году Революционный комитет каким-то образом заинтересовался детскими пособиями и сочинил по этому поводу бумагу:

«Товарищу начальнику Богоявленской Советской милиции.

Ревком предлагает Вам объявить под расписку на сем же опекуну над имуществом и сиротами Никиты Андреева Трифону Максимовичу Шуту, проживающему на Орловском (возможно, он назывался иначе, но почерк у писаря слишком каллиграфический – Н.П.) хуторе Богоявленской волости о немедленном предоставлении отчета по опеке за время с 3-го августа 1914 года по 1-е января 1920 года».

Милиционер Спиридон Миновский отправился на хутор, где разъяснил гражданину Шуту суть постановления ревкома. Трифон Максимович накарябал свою подпись на бумаге, и милиционер отправился обратно.

В апреле этого же года в Богоявленский совет поступил документ следующего содержания:

«Опекуна Трифона Максимовича Шутова

Рапорт

Представляя при сем отчет об опеке. Прошу ввиду прибытия отца от опекунства меня освободить, а назначить отца Никиту Андреева».

Далее на нескольких листах следовал отчет об израсходованных суммах на каждого ребенка. Трифон Шут добросовестно перечислял, сколько денег и на что он потратил из выделяемого ему пособия на одежду и обувку, а также, сколько денег он истратил на каждого ребенка в общей сумме.

Порядочные люди жили в нашем Богоявленске. Ответственные.

Использована информация из Именных списков убитым, раненым и без вести пропавшим нижним чинам херсонской губернии №№ 92, 524, 539, 542, 549, 554, 558, 772, 795, 959, 1055, 1309 и д.2, оп.1, ф. 228 Государственного архива Николаевской области.

Автор статьи: Николай Пономаренко

Источник: Николаевский БазарЪ

Знамениті земляки

Знамениті земляки:

віртуальна енциклопедія

 

Любі друзі! На нашій землі виросло чимало обдарованих людей, яких ми з гордістю називаємо нашими земляками:  військових, громадських діячів, письменників, художників. Своєю працею, розумом і талантом вони внесли великий вклад в науку і культуру нашої малої Батьківщини. Давайте згадаємо їх славні імена.

У цій статті зібрано матеріал про тих відомих людей, хто народився у нас або мав відношення до нашого краю. Інформація розміщена за алфавітом прізвищ.

 

М

Миропольський  Григорій Васильович (1880 – 1972) — богоявленський лікар,  травознай, один з основоположників практичної медицини у Богоявленському.

[стаття знаходиться в стадії розробки]

КРАЄЗНАВЧИЙ КВЕСТ

Пропонуємо Вашій увазі декілька барвисто оформлених пізнавальних on-line ігор, які допоможуть Вам і Вашим дітям згадати славні сторінки історії нашого краю, зануритися в атмосферу минулого, освіжити в пам’яті справи наших чудових земляків, які зробили великий внесок у розвиток нашої малої Батьківщини.

Стрічка часу

Стародавні греки уподібнювала історію річці. І дійсно, історія свавільна і непередбачувана, а події розподілені досить нерівномірно. Цей тест допоможе Вам освіжити в пам’яті хронологію розвитку нашої малої Батьківщини з моменту заснування  до Подій 1877 року.

                     Видатні особистості нашого краю

Наш край завжди був багатий на таланти. Наші земляки прославилися в багатьох сферах людської діяльності. За це вдячні нащадки присвоїли імена цих видатних людей вулицям, площам, паркам нашого краю. Але чи знаємо ми своїх героїв «в обличчя»? Перевірте себе. Заодно потренуйте зорову пам’ять

Пішки в історію

У цій невеликій вікторині ми зібрали сучасне фото вулиць та проспектів, їх опис, або цікаві факти. Спробуйте згадати які описи до яких вулиць відносяться. А вирішивши цю простеньку задачку, спробуйте пройтися по добре знайомим Вам з дитинства місцях, можливо відкриєте для себе щось нове.

Літературний Корабельний

Запрошуємо Вас здійснити захоплюючу ігрову подорож в літературу нашого краю. У цих тенетах букв заховані слова, які пов’язані з нашими літераторами. Пробігтися по всьому тесту можна і за 5 хвилин. Але чи буде це мати сенс — вирішуйте самі. Так що сміливіше, перевіряйте свої знання!

Бажаємо успіхів!!!

Незнайомий знайомий Миколаїв — Корабельний район

Цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства»

Ми продовжуємо цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства». Хочемо нагадати, що раніше своїми зворушливими спогадами поділився  богоявленець Олександр Васильович Стахорський в статті  «Богоявленськ — місто мого дитинства».

А сьогодні на наші питання відповість цікава людина, наш земляк, екс-заступник начальника ДУ МП в Миколаївській області, полковник поліції Валерій Коба. Валерій Борисович має душу гуманітарія і романтика. Він упевнений, що тільки через призму історії і традицій самого маленького населеного пункту, сімейних історій і окремої людини можна дізнатися історію всього народу і держави. Об’єднавши напрацювання краєзнавців і здійснюючи архівні пошуки, він створив і випустив у світ історико-публіцистичний збірник про минуле наймолодшого району Миколаєва -Корабельного, уродженцем якого він є …

Чи можете Ви сказати з гордістю, як зазвичай кажуть місцеві жителі: я корінний миколаївець, або богоявленець в такому-то поколінні?

В.К.  Я, по отцовской линии, коренной богоявленец в 5 поколении и горд этим. Поскольку с самого детства я впитал в себя несвойственные городу Николаеву традиции, говор, обычаи и какое-то особое отношение к родному Корабельному району не как к административно-территориальной единице областного центра, а как к какому-то самостоятельному и самобытному городку на берегах Бугского лимана со своей историей.

Словосполучення «Миколаїв мого дитинства» для Вас це — образ певного місця, людини, події,  звуків, запахів чи ще щось?

В.К. С детства я и мои сверстники позиционировали себя, как жители «Октябрьского», а не города Николаева. Ярко это проявлялось и продолжает иметь место сейчас в повседневной речи жителей нашего района, а именно: когда нам необходимо ехать на ул. Садовую, Декабристов, Пушкинскую, Намыв или Соляные, мы говорим «еду в город», и, наоборот, при поездке из любого района города Николаева в родной район, мы обязательно сообщаем водителю «маршрутки» или такси «В Октябрьское». Поскольку Октябрьское являлось до 1973 года прямым наследником Богоявленского, а николаевцы до сих пор не привыкли к тому, что наша местность имеет прямое отношение к г. Николаеву, то в детстве я себя ассоциировал именно с Октябрьским, с его мощным промышленным потенциалом (НГЗ, судостроительный завод Океан, пивзавод «Янтарь», рыбколхоз, спецморпорт), самобытным и понятным для всех «местных» названием микрорайонов (новый берег, старый берег, Причеповка, завод, Париж, ПМКовские домики, Обьездная, Балабановка и т.д.), его рабочим людом – судостроителями, металлургами, пивоварами, рыбаками, его неповторимой природой, а именно незримой связью между жителями и рекой (лиманом)…

Коли Ви відчули потребу розширити свої пізнання про історію роду і малої батьківщини і поділитися ними з земляками?

В.К. Естественным для любого человека, по моему мнению, является желание как можно лучше узнать историю своего края и рода. Особенно остро ощущается потребность в подобных исследованиях тогда, когда ты находишься далеко от родных мест, ты – старше 35 лет, у тебя уже есть свои дети, слава Богу живы родители и ты знаком со многими людьми, которые также как и ты живо интересуются своей историей. В 2013 году по долгу службы я был направлен на руководящую должность в находящуюся в 200 км от родного дома пгт. Врадиевка, где и возникла идея обобщить имеющиеся исторические сведения о родном крае и издать их в одной книге.

Як Вам вдалося успішно поєднати свою краєзнавчу роботу з такою складною професійною діяльністю? (Друзі, сім’я, ділові зв’язки, культутурно-просвітницькі установи сприяли цьому?)

В.К. Знаете, когда есть цель и ты ею фактически одержим, то любые трудности по плечу, изыскиваешь внутренние резервы и начинаешь уделять любимому делу всё свободное время, которого к сожалению было немного. Но всегда появляются на жизненном пути единомышленники, которыми стали врадиевский издатель Анатолий Григорьевич Коваленко, мои родственники и возрастные знакомые, проживающие в нашем районе, краевед Ирина Куприевич, Ольга Ивановна Ясько и мои друзья — журналисты Белов Сергей и Белова Наталья, работники николаевского госархива. Все эти люди приняли активное участие в появлении на свет книги об истории нашего края, за что им огромная благодарность и низкий поклон.

Розкажіть про Ваше перше відвідування бібліотеки. Якою вона була, бібліотека Вашого дитинства?

В. К. Моя покойная ныне бабушка – Коба Тамара Михайловна была очень начитанным человеком, очень любила читать книги, у нее была большая библиотека, Любовь к книгам она передала моему отцу – Кобе Борису Семеновичу, который вот уже больше 50 лет не расстаётся с книгами и пишет стихи. Естественно и то, что, не смотря на небольшую жилплощадь, которая была у нашей семьи, всё свободное пространство в ней было отдано книгам. Благодаря моей маме – Коба Ольге Марьяновне я научился читать в 4-х летнем возрасте: благо, выбор книг был огромным. Читаю с удовольствием до сих пор. Так что первой моей библиотекой стала наша небольшая комнатка в общежитии. Ну, а дальше, была школьная библиотека (СШ № 48), где я был постоянным читателем. Считаю, что осознанную любовь к классической литературе мне подарила моя родная тетя – Мешкова Ольга Семеновна, которая более 30 лет очень искренне преподавала в различных учебных заведениях русский язык, русскую и всемирную литературу.

Чи є у Вас затишний куточок, улюблений з дитинства, де Вашій душі затишно і тепло в будь-яку «погоду»?

В.К. Любое место, которое порождает ассоциации с детством, дорого нашему сердцу. Таких мест в нашем районе много: это и родные дворы с сетками футбольных площадок, старый рынок на ул. Торговая, сквер Комсомольский и парк Молодежный, водная станция и яхт-клуб. Однако, наверное, самый дорогой сердцу уголок – место на речке (Бугский лиман), в 500 метрах от берега, напротив столба высоковольтной линии ЛЭП, между улицами Волкова (Кутузова) и Коллонтай, где было самое «рыбное» место, где я вместе с моим дедом – Семёном Артемовичем и отцом, на лодке, принадлежащей деду, ловили бычка-губаня и пескаря в выходные дни. Вот этот берег, эта речка, этот вид с воды на район – любимое место.

Корабельний очима Валерія Коби. Яким Ви його бачите сьогодні і яким в майбутньому?

В.К. На сегодняшний день, к сожалению, подавляющее большинство жителей района не заняты в промышленном производстве, при этом в поисках заработка вынуждены либо заниматься мелкой коммерцией (торговля на рынках, выносная торговля) либо выезжать за пределы города или страны. Наличие работающих НГЗ и портов «Ника-Тера», СМП «Ольвия» (бывший СМП Октябрьск) позволяет определенной части населения кормить свои семьи. Не смотря на затянувшийся экономический кризис, наши люди не продолжают терять надежды: в роддоме Витовской ЦРБ (бывшая Жовтневая ЦРБ) продолжают появляться на свет маленькие богоявленцы, а на улицах и площадях района как всегда шумно. С учетом тенденции к расширению полномочий местных громад, реформе по децентрализации власти я не исключаю того, что оставшийся достаточно мощный экономический потенциал района в дальнейшем будет работать на местную громаду, которая, возможно в будущем, будет принимать гостей, передвигающихся по широкому и красивому проспекту Богоявленскому (бывшему Октябрьскому) в новую административно-территориальную единицу на карте юга Украины – город Богоявленск.