Posts Tagged ‘наші знамениті земляки’

Знамениті земляки

Знамениті земляки:

віртуальна енциклопедія

 

Любі друзі! На нашій землі виросло чимало обдарованих людей, яких ми з гордістю називаємо нашими земляками:  військових, громадських діячів, письменників, художників. Своєю працею, розумом і талантом вони внесли великий вклад в науку і культуру нашої малої Батьківщини. Давайте згадаємо їх славні імена.

У цій статті зібрано матеріал про тих відомих людей, хто народився у нас або мав відношення до нашого краю. Інформація розміщена за алфавітом прізвищ.

 

М

Миропольський  Григорій Васильович (1880 – 1972) — богоявленський лікар,  травознай, один з основоположників практичної медицини у Богоявленському.

[стаття знаходиться в стадії розробки]

Реклама

Богоявленський фельдшер Григорій Васильович Миропольський

Після переведення військового морського госпіталю в Миколаєв в Богояленську відразу виникла гостра проблема надання кваліфікованої медичної допомоги місцевому населенню. Неодноразово Богоявленською посадской думою подавалося клопотання про необхідність постійної присутності земського лікаря. І лише на початку ХХ століття, після закінчення Першої світової війни, в Богоявленську
відкривається постійно діючий фельдшерський пункт. Серед жителів Корабельного району досі жива вдячна пам’ять про легендарного фельдшера Григорія Василійовича Миропольского.

Григорій Васильович Миропольський народився у 1880 році , закінчив медичне училище і отримав диплом фельдшера . Починав свою медичну практику у Богоявленському , де і прожив усе своє довге життя . З початком 1 світової війни був призваний на військову службу медиком . Під час газової атаки дістав отруєння , довго лікувався і врешті був комісований з військової служби. Після демобілізації його направляють в Богоявленськ. Розпочалася громадянська війна , з’явилося багато хворих на тиф , холеру та інші спричинені війною хвороби . У 1921 році у Богоявленському як власне і по всій Україні лютував голод .
У березні 1921 року Григорій Васильович разом з медсестрами амбулаторії Саковською В.В. та Погребицькою О.С. бере участь у обстеженні дітей селища віком від 1 до 13 років , щоб виявити захворювання і надати необхідну допомогу . З ініціативи медиків з 5 по 9 липня 1921 року через прояви захворювання на холеру у селищі проводився тиждень боротьби з цією хворобою.
До заходу було залучене все працездатне населення для очищення села від нечистот, гною, сміття, трупів загиблих тварин, тощо .
Для зміцнення кволих дітей була відкрита їдальня на 800 місць. Роботи було багато, медики слідкували за санітарним станом дитячої їдальні та дитячих ясел. Згодом у колишньому будинку священика Воронковського відкрили другу їдальню. Григорій Миропольський був людиною особливого медичного таланту, постійно займався самоосвітою.
Лікар мав велику бібліотеку спеціальної медичної літератури і володів медичними знаннями на рівні, а можливо й вище ніж дипломовані лікарі . Григорій Васильович рвав зуби, приймав пологи,готував ліки за своїм особливим рецептом, лікував хвороби більшість яких вважалися на той час невиліковними .
В архіві зберігається фрагмент листа до лікаря Миропольського з проханням вилікувати водянку, цю хворобу лікар успішно лікував .
Лікуватися до Миропольського їхали люди навіть із сусідніх сіл. А особисту печатку лікаря Миропольського знали всі аптеки міста Миколаєва. Варто зауважити, що навіть після виходу на пенсію Григорію Васильовичу дозволили й надалі користуватися печаткою лікаря. Це було визнання високого фахового рівня лікаря Миропольського.
Початок другої світової війни застав Григорія Миропольського у Богоявленському ( переіменованому у 1938 році на Жовтневе ). Саме на початок війни припали найбільші випробовування на долю Миропольського, власне як лікаря. Щоб зрозуміти в яких важких умовах доводилося нашому героєві виконувати свій професійний обов’язок, мусимо зробити невеличкий відступ.
На початку серпня 1941 року 9 армія намагалася організувати оборону Миколаєва перед наступом Вермахту і здійснити планову евакуацію партійних та радянських установ.
Однак вже після перших ударів німецької армії сили 9 та часини 18 радянських армій , котрі протистояли Вермахту під Миколаєвом були вщент розбиті.
Планова евакуація перетворилася на банальну втечу а містом прокотилася хвиля погромів магазинів та складів з продовольством. У місті розпочалася паніка, в районі саду ім. Петровського були покинуті сотні поранених, котрих не встигли евакуювати. Через оточення в бік Херсона не зміг виїхати санітарний потяг з іншими пораненими, і 13 серпня потяг був загнаний залізничниками на станцію Прибузьку, що поблизу Жовтневого. Медперсонал та залізничники розбіглися, поранені залишилися без жодного догляду. З вагонів лунали стогін та крики про допомогу. Місцеві мешканці кинулися на допомогу, і те що вони побачили їх вжахнуло, закривавлені люди лежали всюди, над ними роїлися мухи. Люди розуміли, — пораненим потрібна медична допомога, але жодного медика не було. Тоді й покликали на допомогу лікаря Миропольського. Григорій Васильович відразу наказав перенести поранених до найближчої школи №5  ( зараз приміщення вечірньої школи за Корабельним райвиконкомом ). Люди стали переносити поранених на ношах, ковдрах і просто на руках. У Богоявленському на той час діяла лише дитяча лікарня але й вона на той момент була розграбована а медперсонал розбігся.
Миропольський організував жінок на прибирання лікарні і вже під вечір почав робити перші операції. Асистентки лікаря з числа місцевих мешканок падали з ніг від перевтоми, але лікар невпинно працював, виймав їз зранених тіл кулі та уламки, зашивав рани, і навіть робив ампутації.
В мирний час людині з освітою фельдшера не можна було робити операції, однак воєнні обставини вимагали швидких рішень і будь-яке зволікання коштувало б людям життя, тож лікар гідно виконував клятву Гіпократа.
Нам не відома кількість поранених, проте відомо, що дві доби майже без сну літній лікар боровся за життя людей.
Це був зоряний час лікарської практики Григорія Миропольського, знання, якими він володів в повній мірі згодилися тут і зараз. За благородну працю зі спасіння багатьох життів Бог поблагословив Георгія Васильовича довгим віком. Лікар Миропольський відійшов у вічність у 1972 році , у віці дев’яносто двох літ .
На вшанування світлої пам’яті про видатну людину у Корабельному районі в рамках декомунізації, краєзнавці пропонували назвати колишню вулицю Ватутіна на честь нашого земляка, лікаря з великої літери — Григорія Васильовича Миропольського. Однак  комісія з переіменування назвала вулицею лікаря Миропольського вулицю, котра знаходиться на околиці району .

Детальніше:

Його ім’я носить вулиця в Корабельному. Григорій Миропольський — видатний лiкар Богоявленского, людина особливого таланту

Лікар Миропольський

Конотопенко, Я. І. Від «Барбароса» до «Терміналу» 1941-1945. Погляд крізь роки / Я. І. Конотопенко ; авт.передм. В. Д. Чайка. — Миколаїв : Видавець Шамрай П.М., 2010. — 192 с. : фот., іл.
Кухар-Онышко, Н. А. Богоявленск — колыбель Николаева : очерк / Н. А. Кухар-Онышко. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2013. — 208 с. : ил., фот. 

Миропольський Григорій Васильович: матеріал з Вікіпедії 

Снытко, И. А. Богоявленск и его окрестности : историко-краеведческие очерки / И. А. Снытко, В. А. Касьяновский. — Симферополь : Таврида, 2012. — 184 с. : ил., фот.

Фотогалерея:

Наши знаменитые земляки (Иван Семенович Круц)

Иван Семенович Круц (1906-1968) — украинский богатырь, атлет, экс-чемпион СССР по классической борьбе. Его имя впервые зазвучало на борцовском помосте в 30-х годах прошлого века.

круц

О детстве Круца известно только то, что он родился в Курске. Происходил из бедной украинской семьи. Последние годы жизни жил в Октябрьском на улице Петровского (сейчас — улица Литовченко).

Жизнь Ивана Круца  стала легендой, в которой отличить правду от вымысла невозможно. Тем более, что достоверных данных мало.

tfa_znnx33eУ нас Ивана Семеновича больше запомнили не как борца, чемпиона Советского Союза среди сельских спортсменов по классической борьбе, а как атлета, демонстрирующего свою невероятную силу. Раз в год в клубе Октябрьского он показывал свое искусство. Был, например, такой номер. На сцену вызывались шестеро парней. Их связывали между собой рушниками, Круц поднимал всю связку себе на плечи и крутил «мельницу».

Иван Семенович легко крутил пальцами из гвоздей «спираль», вязал из стальных прутьев «галстуки». В «силовой аттракцион» входили такие трюки: атлет подбрасывал над собой 45-килограммовый шар и ловил ее на шею. Скреплял пальцы рук в «замок», а с обеих сторон под локти ему цепляли крепкие постромки, в которые запрягали по лошади. Как ни трудились кобылы, однако разорвать рук богатыря не могли. Кстати этот номер требовал изрядной физической силы и его могли демонстрировать лишь несколько атлетов в Европе, среди которых был и Иван Круц.

Семь «двойников» (спаренных чугунных болванок) общим весом в четырнадцать пудов связывали между собой цепью, атлет поднимал их зубами, при этом раскачивая из стороны в сторону. А гвоздь длиной 150 мм вбивал в пол по самую шляпку рукой, обмотанной носовым платком.

Умер выдающийся украинский спортсмен в 1968 году.  Похоронен на кладбище в Октябрьском. На памятнике атлету есть такая надпись: «Иван Семенович Круц (1906-1968) украинский богатырь, атлет, экс-чемпион СССР по классической борьбе».

Дополнительные материалы:

Богатир Іван Круц — незаслуженно забутий унікальної сили атлет із Корабельного району

Круц Іван Семенович

ЛЕГЕНДА ОБ АТЛЕТЕ

Николаевский богатырь крутил пальцем спирали из гвоздей и делал галстуки из стальных прутьев

НЕВІДОМИЙ ІВАН КРУЦ

СПОВІДЬ З-ЗА ҐРАТ. Матеріали кримінальної справи нашого знаменитого земляка, знайденої в архіві СБУ

Фото афиши

 

 

Николай Попель – наш земляк, личность легендарная и противоречивая

 Николай Попель – наш земляк, личность легендарная и противоречивая. Он написал талантливые мемуары о войне, где публицистика перемежается с художественной реальностью фронтового времени.

Такие книги генерала, как «Танки повернули на запад», «Впереди Берлин!», «Бригада «Революционная Монголия» и «В тяжкую пору» выгодно отличаются от воспоминаний других военачальников образностью в изображении героев и «выпуклым» личным отношением автора к событиям. «Глазами боевого офицера» — именно так можно обозначить этот тактильный жанр мемуаристики.

Начало биографии Николая Попеля – тайна за семью печатями. В открытых источниках почти ничего нет. Известно только, что он родился в 1901 году в Николаевском уезде Херсонской губернии. О его отрочестве скупо сообщают архивные документы.

Запись в метрической книге церкви Святого Богоявления от 19 декабря 1900 года говорит о появлении младенца «мужескаго полу у Кирдата Попеля и Светланы-Лампады Попель». Младенец «наречен согласно церковному канону Николаем во имя Св. Николая Мирликийского по православному леточисленнику».

Таким образом, 2 января 1901 года (по новому стилю) в селе Богоявленском Николаевского уезда Херсонской губернии, в семье кузнеца «из мадьяр» Кирдата Попеля и крестьянки Светланы Попель родился будущий генерал — мемуарист.

Единственный ребенок благополучно пережил детские болезни и по достижению лет был определен в двухклассную церковно-приходскую школу при сельском приходе. Мальчик учился хорошо. В 1913 году он получил свидетельство об окончании «на изрядно» и был определен в ветеринарный класс при Херсонской сельскохозяйственной школе. В июле 1917-го он получил диплом ветеринара по II разряду.

А дальше… дальше белое пятно в биографии. Неизвестно, чем занимался молодой ветеринар всю революцию и гражданскую войну. По свидетельству Евгении Яковлевны — жены будущего генерала — Николай Попель 30 января 1920 года добровольно явился к военному комиссару города Николаева и попросил зачислить его в Красную Армию.

Ветеринарный диплом – решающий аргумент в военной карьере молодого человека. Девятнадцати лет отроду он становится сразу «главным коновалом» (ветеринарным врачом) 3-го конного корпуса под командованием Николая Каширина. Участвует в боях за освобождение от врангелевцев Мелитополя, Геническа и Керчи. Затем целый год воюет с повстанцами Махно.

В апреле 1921 года Николай Попель вступает в РКП(б) и его сразу назначают помощником председателя специального военного трибунала Александровской группы войск на юге Украины.

Бывший «главный коновал» подписывает расстрельные приговоры вражеским заложникам – семьям анархистов, которые находятся в специальных лагерях, лично участвует в карательных экспедициях по истреблению остатков махновщины.

Он никогда уже не вернется к ветеринарии.

В 1923 году Николая Попеля направляют в Одесскую пехотную школу, которую он оканчивает в июне 1925-го. Затем его переводят в политотдел 4-й кавалерийской дивизии Украинского военного округа, но… через два года он вынужден опять учиться на курсах усовершенствования командного состава (КУКС) в Москве. Потом вновь три года учебы в Военно-политическом институте им. Толмачева.

Военные «университеты» Попеля продолжались почти восемь лет. В 1932 году он «всё оканчивает» и назначается зав. отделом дисциплинарных преступлений военного трибунала Московского округа.

1932-й и 1933-й годы – время начала политических репрессий в армии. Николай Попель засучивает рукава и… честно выполняет свою работу. За шесть лет, по подсчетам военных историков, он составил около 120 компрометирующих характеристик бывших командиров РККА, находящихся под следствием.

В 1938 году Николай Кириллович Попель назначается военным комиссаром 11-й механизированной (танковой) бригады. Бывший коновал начинает свою политическую карьеру в РККА.

 Послужной список выглядит солидно. Бригадный комиссар Попель принимает участие в советско-финском конфликте. 27 ноября 1939 года он назначается начальником политотдела 106-й горнострелковой дивизии («Ингерманландия») Финской Народной Армии. 

 Финны отстояли свою независимость. Попеля, за ненадобностью, переводят из Карелии в Ленинград на должность комиссара 1-го артиллерийского училища, а затем назначают замполитом 8-го механизированного корпуса. В этом качестве его застает начало Великой Отечественной войны.

Первый месяц войны – звездный час бригадного комиссара. Он проявил хладнокровие, нравственную стойкость, не поддался общей панике, сумел заразить своим настроением подчиненных солдат и офицеров.

Послужной список Николая Кирилловича Попеля во время войны невелик. С 25 августа по 8 декабря 1941-го его назначают членом военного совета 38-й армии. С сентября 1942-го служит в должности военного комиссара 3-го механизированного корпуса, а с 30 января 1943-го и до конца войны он находится при генерале Катукове в качестве члена военного совета 1-й гвардейской танковой армии.

Если не брать во внимание мемуары самого Попеля, а обратиться только к воспоминаниям сторонних людей, то мнения о нем диаметрально противоположны. 50 процентов негатива, 50 – позитивных характеристик.

Такая полярность характеристик Николая Кирилловича Попеля вызвана, скорее всего, свойствами его характера. Существование творческой личности в условиях жесткого бытия военного времени порождало известное раздвоение поведенческой модели. Нервное напряжение и перманентное стрессовое состояние вызывало нравственную деформацию неустойчивых натур. Об этом много говорили Симонов, Адамович, Гроссман и другие писатели-фронтовики.

Генерал-лейтенант танковых войск Николай Кириллович Попель после войны все время жил в Москве. Умер в 1980 году, похоронен на Ваганьковском кладбище.

21 июля 1981 года по решению Николаевского городского совета улица Октябрьская в Корабельном районе переименована в улицу Генерала Попеля.

http://www.korabelov.info/istoriya/kto-on-general-popel-che-imya-nosit-ulitsa-korabelnogo-rayona.html