Posts Tagged ‘памятники’

Про що розповідають пам’ятники в Корабельному районі?

  Пам’ятники, монументи, меморіальні дошки… Ну що може надійніше зберегти моменти історії та відобразити внесок тієї чи іншої людини в розвиток нашого Корабельного району? Можливо, хтось відповість: «Пам’ять», але і вона, на жаль, коротка.

Багато хто з молодого покоління нашого району, наприклад, можуть не знати, коли був побудований або встановлений той чи інший пам’ятник чи меморіальна дошка. Але зате у кожного з них вже існують спогади, пов’язані з цим місцем. Так про що нам можуть розповісти пам’ятники в нашому Корабельному районі?!

Будинок К. Ф. Ольшанського

pamjatniki_nikolaeva_9

На вул. Ольшанців, 14 в Корабельному районі зберігся непримітний, але дуже відомий тут будинок, в якому знаходився штаб К. Ф. Ольшанського. На  відновленій меморіальній дошці написано наступне: «Тут знаходився штаб загону десантників під командуванням Героя Радянського Союзу ст. лейтенанта К. Ф. Ольшанського перед висадкою десанту на територію Миколаївського морського торгового порту в ніч на 26 березня 1944 року». 

На інший меморіальній дошці значиться, що будинок є пам’яткою Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. і охороняється державою.

Пам’ятний знак десантникам

воини-ольшанци

Від будинку Ольшанського вниз веде стежка, по якій колись спускалися десантники. Там, на березі річки Південний Буг, знаходиться пам’ятний знак ольшанцям. Напис на ньому наступна: «На цьому місці 25 – 26 березня 1944 року за допомогою місцевих рибалок готувався до висадки в м. Миколаїв морський десант під командуванням старшого лейтенанта Ольшанського. За безприкладну стійкість і відвагу, проявлені в нерівному бою з гітлерівцями за звільнення міста, весь морський загін удостоєний звання Героя Радянського Союзу».

Під час проведення ремонтних робіт у поглибленні пам’ятного знака місцеві жителі знайшли записку, в якій сказано, що 27 жовтня 1968 р. у 14 годин були завершені роботи по підготовці до відкриття пам’ятника героям-ольшанцам. Побудований він на кошти комсомольців району.

Пам’ятник у сквері солдата

12

У братській могилі поховані 252 людини. Принаймні, стільки прізвищ висічено на гранітних плитах. Серед них – Герой Радянського Союзу Р. А. Пшеніцин і парторг роти Костянтина Ольшанського сержант А. Ф. Буторин, закрив тілом свого командира в бою за Широку Балку.

 Примітно, що братська могила знаходиться на території Церкви Святого Богоявлення Господнього, підірваної німцями буквально напередодні вступу наших військ в Богоявленськ. 

Братська могила в центрі Жовтневого (Богоявленська) з’явилася через кілька років після війни. До цього поодинокі і братські могили були по всьому Богоявленську. Так, наприклад, відомо, що поховання були у клубу, біля сільської ради, що на вулиці Ударної і на вулиці Бузької, 67, де, мабуть, розташовувався польовий госпіталь, або інша санітарна частина.

Крім того, є ще ряд солдатів, за документами похованих у цій могилі, але їхніх прізвищ немає на плитах.

У боях під Богоявленськом і Широкою балкою найбільші втрати понесли 295 стрілецька і 49 гвардійська стрілецька дивізії. Решта дивізії 28-ї армії (86-я гвардійська, 109 гвардійська і 320 стрілецька) наступали схід Богоявленська. Незначні втрати поніс 1-й гвардійський укріплений район.

Багато з похованих тут солдатів померли від ран в польових госпіталях. В Богоявленську таких шпиталів було три, і розташовувалися вони в приватних будинках по вулицях Бузької (Терешкової), Млинової (Марії Ульянової) і Ударної. Ховали померлих тут же, біля будинків, і вже після війни перепоховали у братській могилі. Та й весь Богоявленськ тих днів був усіяний поодинокими солдатськими могилами…

 

24У Корабельному районі є братська могила з 8 похованими воїнами-визволителями. 

На братській могилі в честь 60-річчя Перемоги було встановлено пам’ятник, на гранітній плиті вибиті наступні прізвища:

Борисов В. В., Дука І. А., Маламед В. І., Овсяк П. А., Панжин А. В., Пономарьов П. С., Соколовський С. Ф., Шайдиев А. Ш.

Про солдатів з цього списку знайдена наступна інформація. В дужках — правильні дані:

— Борисов Іван(Юхимович), сержант, 1914 року народження. Інші дані відсутні.

— Дука Іван Андрійович, молодший сержант 1042 стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії, 1919 року народження, уродженець села Киличек Миколаївської області. Убитий 20.03. 1944 року (об’єднаний банк даних «Меморіал»). За документами похований біля села Богданівка Миколаївської області.

— Меламед (Маламед) Володимир Ілліч, гвардії старший сержант. Загинув у бою 18.03.1944 року. Місце поховання – УРСР, Миколаївська область (Книга Пам’яті р. Ленінград, т. 6).

— Овсяк Петро Андрійович, червоноармієць 1040 стрілецького полку 295 стрілецької дивізії. 1906 року народження, уродженець села Трудове Іванівського району Запорізької області. Убитий 27.03 1944 року. Похований, згідно з додатком до іменним списком безповоротних втрат 295-ї СД у братській могилі в 2-х кілометрах на схід від села Балабанівка.

— Панжин Андрій Іванович, червоноармієць, уродженець міста Сімферополь. Убитий 18-го березня 1944 року. Похований на східній околиці села Балабаново Миколаївського району (Повідомлення про загибель).

— Пономарьов Прокіп Семенович, молодший лейтенант, парторг батальйону 1042 стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії, 1904 року народження.

— Соколовський Семен Федорович, рядовий 1042 стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії, 1910 року народження. Миколаївська обл., с. М. Збур’ївка.

— Шайдиев Айдабей Шайди-огли (Шайдиевич), червоноармієць 1042 стрілецького полку 295-ї стрілецької дивізії, 1912 року народження, уродженець села Верхній Галанхур Азербайджанської РСР. Убитий 18.03.1944 року (донесення про безповоротних втрат).

Всі вісім чоловік були перепоховані у братській могилі рішенням міської ради міста Жовтневе в 1973 році. Крім них у цій могилі поховані тіла ще кількох десятків радянських солдатів, загиблих у боях біля села Балабанівка. Більшість з них – уродженці Херсонської області, призвані в армію відразу ж після звільнення їх населених пунктів.

Ще один цікавий факт. При перенесенні останків загиблих воїнів у старій могилі був знайдений льотний шлемофон. Як відомо, льотних частин в  1-му гвардійському укріпрайоні, ні в 295-ї стрілецької дивізії не було, а єдиним льотчиком міг бути Іван Дем’янович Макаренко, збитий німцями 10 березня 1944 року при нальоті на аеродроми Водопій і Кульбакіно. Його літак впав в районі села Балабанівка, і льотчик, за словами очевидців, був похований на місці падіння літака. Якщо це так, то молодший лейтенант І. Д. Макаренко похований у братській могилі біля Балабанівки, а не в Кульбакіно, як прийнято вважати.

Бюст Д.С. Самойловичу

самойло

Вулиця, названа його ім’ям, перетинає Жовтневий проспект, на розі з яким розмістилася наша районна лікарня. Біля головного входу лікарні на високому постаменті встановлено бюст з написом: «Ученый-медик Д. С. Самойлович 1744-1805 рр.». Данило Самойлович (1743—1805гг.) (справжнє прізвище Сущинський), основоположник епідеміології в Росії, організатор і учасник боротьби з епідеміями, чуми; описав контактний шлях зараження та особливості перебігу цього захворювання. Поява Самойловича в нашому краї пов’язано з появою епідемією чуми на півдні України. Для її ліквідації був запрошений Д. С. Самойлович, який мав великий досвід ліквідації таких епідемій у Москві та інших містах Росії. Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років Д. С. Самойлович перебував на передовій позиції, надаючи медичну допомогу пораненим. Під час відображення турецького десанту, висадженого на Кінбурнську косу, він виніс з поля бою пораненого А. С. Суворова і врятував йому життя.

 Заслугою Д. С. Самойловича є організація в 1788 році польового лазарету в селі Вітовка (нині Жовтневе), розташованому поблизу військових дій. Це був перший лікувальний заклад в краї. Самойловича призначили головним лікарем лазарету, який незабаром, завдяки його активній діяльності, був перетворений у головний військовий госпіталь. Проте із-за інтриг і доносів у вересні 1790 року Самойловича звільнили зі служби, залишивши без всяких засобів до існування. Про Самойловича згадали лише через два роки. У 1792 році його призначили рядовим лікарем в Московський госпіталь. А в 1793 році – головним лікарем Приморських карантинів. У 1800 році Д. С. Самойлович був направлений в Миколаїв на посаду інспектора Чорноморської лікарської управи, відала медичною службою кораблів і портів всього флоту. Вся його діяльність на цій посаді була пройнята турботою про здоров’я матросів. Усе життя він присвятив народу, науці. Дванадцять іноземних академій і наукових суспільств обрали вченого дійсним членом, а відомий французький лікар П. Ж. Кабанис назвав його «найбільшим благодійником людства». Він за сто років до Луї Пастера запропонував протичумні щеплення, зробивши видатне відкриття: «повітря не заражає, як понині скрізь думали, але єдино дотик. Помер Д. С. Самойлович у Миколаєві 20 лютого 1805 року від «жорстокої жовчної гарячки».

Меморіальна дошка Нодарі Вікторовичу Чантурію

phoca_thumb_l_img_9740

Меморіальна дошка на будинку в якому жив директор суднобудівного заводу «Океан». 

З 1958 року Нодарі Вікторович почав працювати на Миколаївському суднобудівному заводі “Океан”. Пройшов шлях від заступника начальника корпусного цеху до директора заводу, який очолив у 1982 році.

За період його керівництва підприємством зі стапелів сходили багатотоннажні кораблі, розросталась інфраструктура навколо заводу, був збудований санаторій-профілакторій “Океан”. Чантурія Н. В. зробив великий особистий внесок у розвиток суднобудівної галузі та сфери соціально-побутового призначення в Корабельному районі міста Миколаєва. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами “Знак Пошани”, дванадцятьма медалями ВДНГ. Лауреат премії Ради Міністрів СРСР.

 Звання присвоєно: Рішення Миколаївської міської ради N 10/1 від 1 липня 1999 року «Про присвоєння звання “Почесний громадянин м. Миколаєва».

Реклама