Posts Tagged ‘Історія краю’

«Михаил Кондратьев. Сердце, отданное людям»: книга о знаменитом земляке — теперь и в библиотеке Корабельного района

«Имя Михаила Ивановича Кондратьева уже сегодня можно занести в историческую плеяду «золотых имен» Николаевщины. Спустя годы потомки в полной мере оценят его труд и получат право назвать нашего горожанина выдающимся человеком николаевской земли» — этими словами начинается предисловие к замечательной книге, только вышедшей в издательстве Шамрай П.Н. к годовщине смерти нашего замечательного земляка.

За 40 лет жизни на Николаевщине Михаил Иванович сделал столько добрых дел, что вряд ли другому человеку было бы под силу. При его поддержке было восстановлено более 20-ти храмов, в разных уголках области установлено 30 поклонных крестов и 20 памятных знаков, посвящённых выдающимся землякам и историческим событиям, прокатившимся по нашему краю в разные исторические эпохи. Михаил Иванович также поддержал и дал путёвку в жизнь более 10-ти книгам краеведческой тематики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В канун Дня украинского козачества наша библиотека получила эту книгу в дар от А.В. Андрейченко, друга и соратника Михаила Ивановича в деле исследования и мемориализации козацкой истории нашего края.

Книга вышла небольшим тиражом, всего 300 экземпляров – это очень мало, учитывая великое множество друзей и партнёров Михаила Ивановича. Так что приходите в библиотеку, читайте, смотрите множество фотографий, помещённых в книге. Это правда интересно и познавательно. Вы увидите знакомые места, откроете для себя новые интересные исторические факты. Вам самим захочется делать добро, отвлечься от суетности и мелочей быстротекущей жизни, и задуматься над современным значением понятия «меценатство».

Но дабы городская община посчитала достойным присвоить Михаилу Кондратьеву это почетное «народное» звание, должно пройти время. Нужна «пауза», чтобы можно было дать оценку масштабам его деятельности «в пространстве и времени». Нужна «пауза», чтобы увидеть его вклад в историю нашего края сквозь призму лет или десятилетий. Сегодня мы выдерживаем эту паузу… Но время уже пошло.

Ольга Ясько, заведующая библиотекой-филиалом №18

ЦБС для взрослых г. Николаева

http://korabelov.info/2017/10/59904

Реклама

Незнайомий знайомий Миколаїв — Корабельний район

Библиотека на Дне города

16 сентября Николаев отметил свой 228-й День рождения.

Краеведческо-информационный центр «Край» (Корабельный район)   библиотеки представил горожанам  краеведческо-иллюстративную экспозицию  «Богоявленськ древній – Корабельний сучасний». На выставке были продемонстрированы книги, фотографии, презентация, раскрывающие историю района, начиная с Витовки и по настоящее время.

 

Горожанам интересно было узнать, как выглядела наша территория много лет назад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Известно, что целебную воду из Богоявленского фонтана  возили бочками на продажу в Одессу.

«Продажа» целебной воды из Богоявленского фонтана сопровождалась шутками и комментариями в подлинном одесском стиле.

Ни одна легенда не обходится без несчастной любви. Поэтому не оставила равнодушными горожан и легенда о Марьянкиной горе.

Запал в душу Марьянке славный казак. И ему понравилась Марьянка…

Интересоваться местом, где ты родился, учишься или живешь нужно и важно.

Родина — это не только сегодняшняя страна, но и вся её история до самых первых

дней.

Книги об истории  края Вы найдете в фонде нашей библиотеки.

Цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства»

Ми продовжуємо цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства». Хочемо нагадати, що раніше своїми зворушливими спогадами поділився  богоявленець Олександр Васильович Стахорський в статті  «Богоявленськ — місто мого дитинства».

А сьогодні на наші питання відповість цікава людина, наш земляк, екс-заступник начальника ДУ МП в Миколаївській області, полковник поліції Валерій Коба. Валерій Борисович має душу гуманітарія і романтика. Він упевнений, що тільки через призму історії і традицій самого маленького населеного пункту, сімейних історій і окремої людини можна дізнатися історію всього народу і держави. Об’єднавши напрацювання краєзнавців і здійснюючи архівні пошуки, він створив і випустив у світ історико-публіцистичний збірник про минуле наймолодшого району Миколаєва -Корабельного, уродженцем якого він є …

Чи можете Ви сказати з гордістю, як зазвичай кажуть місцеві жителі: я корінний миколаївець, або богоявленець в такому-то поколінні?

В.К.  Я, по отцовской линии, коренной богоявленец в 5 поколении и горд этим. Поскольку с самого детства я впитал в себя несвойственные городу Николаеву традиции, говор, обычаи и какое-то особое отношение к родному Корабельному району не как к административно-территориальной единице областного центра, а как к какому-то самостоятельному и самобытному городку на берегах Бугского лимана со своей историей.

Словосполучення «Миколаїв мого дитинства» для Вас це — образ певного місця, людини, події,  звуків, запахів чи ще щось?

В.К. С детства я и мои сверстники позиционировали себя, как жители «Октябрьского», а не города Николаева. Ярко это проявлялось и продолжает иметь место сейчас в повседневной речи жителей нашего района, а именно: когда нам необходимо ехать на ул. Садовую, Декабристов, Пушкинскую, Намыв или Соляные, мы говорим «еду в город», и, наоборот, при поездке из любого района города Николаева в родной район, мы обязательно сообщаем водителю «маршрутки» или такси «В Октябрьское». Поскольку Октябрьское являлось до 1973 года прямым наследником Богоявленского, а николаевцы до сих пор не привыкли к тому, что наша местность имеет прямое отношение к г. Николаеву, то в детстве я себя ассоциировал именно с Октябрьским, с его мощным промышленным потенциалом (НГЗ, судостроительный завод Океан, пивзавод «Янтарь», рыбколхоз, спецморпорт), самобытным и понятным для всех «местных» названием микрорайонов (новый берег, старый берег, Причеповка, завод, Париж, ПМКовские домики, Обьездная, Балабановка и т.д.), его рабочим людом – судостроителями, металлургами, пивоварами, рыбаками, его неповторимой природой, а именно незримой связью между жителями и рекой (лиманом)…

Коли Ви відчули потребу розширити свої пізнання про історію роду і малої батьківщини і поділитися ними з земляками?

В.К. Естественным для любого человека, по моему мнению, является желание как можно лучше узнать историю своего края и рода. Особенно остро ощущается потребность в подобных исследованиях тогда, когда ты находишься далеко от родных мест, ты – старше 35 лет, у тебя уже есть свои дети, слава Богу живы родители и ты знаком со многими людьми, которые также как и ты живо интересуются своей историей. В 2013 году по долгу службы я был направлен на руководящую должность в находящуюся в 200 км от родного дома пгт. Врадиевка, где и возникла идея обобщить имеющиеся исторические сведения о родном крае и издать их в одной книге.

Як Вам вдалося успішно поєднати свою краєзнавчу роботу з такою складною професійною діяльністю? (Друзі, сім’я, ділові зв’язки, культутурно-просвітницькі установи сприяли цьому?)

В.К. Знаете, когда есть цель и ты ею фактически одержим, то любые трудности по плечу, изыскиваешь внутренние резервы и начинаешь уделять любимому делу всё свободное время, которого к сожалению было немного. Но всегда появляются на жизненном пути единомышленники, которыми стали врадиевский издатель Анатолий Григорьевич Коваленко, мои родственники и возрастные знакомые, проживающие в нашем районе, краевед Ирина Куприевич, Ольга Ивановна Ясько и мои друзья — журналисты Белов Сергей и Белова Наталья, работники николаевского госархива. Все эти люди приняли активное участие в появлении на свет книги об истории нашего края, за что им огромная благодарность и низкий поклон.

Розкажіть про Ваше перше відвідування бібліотеки. Якою вона була, бібліотека Вашого дитинства?

В. К. Моя покойная ныне бабушка – Коба Тамара Михайловна была очень начитанным человеком, очень любила читать книги, у нее была большая библиотека, Любовь к книгам она передала моему отцу – Кобе Борису Семеновичу, который вот уже больше 50 лет не расстаётся с книгами и пишет стихи. Естественно и то, что, не смотря на небольшую жилплощадь, которая была у нашей семьи, всё свободное пространство в ней было отдано книгам. Благодаря моей маме – Коба Ольге Марьяновне я научился читать в 4-х летнем возрасте: благо, выбор книг был огромным. Читаю с удовольствием до сих пор. Так что первой моей библиотекой стала наша небольшая комнатка в общежитии. Ну, а дальше, была школьная библиотека (СШ № 48), где я был постоянным читателем. Считаю, что осознанную любовь к классической литературе мне подарила моя родная тетя – Мешкова Ольга Семеновна, которая более 30 лет очень искренне преподавала в различных учебных заведениях русский язык, русскую и всемирную литературу.

Чи є у Вас затишний куточок, улюблений з дитинства, де Вашій душі затишно і тепло в будь-яку «погоду»?

В.К. Любое место, которое порождает ассоциации с детством, дорого нашему сердцу. Таких мест в нашем районе много: это и родные дворы с сетками футбольных площадок, старый рынок на ул. Торговая, сквер Комсомольский и парк Молодежный, водная станция и яхт-клуб. Однако, наверное, самый дорогой сердцу уголок – место на речке (Бугский лиман), в 500 метрах от берега, напротив столба высоковольтной линии ЛЭП, между улицами Волкова (Кутузова) и Коллонтай, где было самое «рыбное» место, где я вместе с моим дедом – Семёном Артемовичем и отцом, на лодке, принадлежащей деду, ловили бычка-губаня и пескаря в выходные дни. Вот этот берег, эта речка, этот вид с воды на район – любимое место.

Корабельний очима Валерія Коби. Яким Ви його бачите сьогодні і яким в майбутньому?

В.К. На сегодняшний день, к сожалению, подавляющее большинство жителей района не заняты в промышленном производстве, при этом в поисках заработка вынуждены либо заниматься мелкой коммерцией (торговля на рынках, выносная торговля) либо выезжать за пределы города или страны. Наличие работающих НГЗ и портов «Ника-Тера», СМП «Ольвия» (бывший СМП Октябрьск) позволяет определенной части населения кормить свои семьи. Не смотря на затянувшийся экономический кризис, наши люди не продолжают терять надежды: в роддоме Витовской ЦРБ (бывшая Жовтневая ЦРБ) продолжают появляться на свет маленькие богоявленцы, а на улицах и площадях района как всегда шумно. С учетом тенденции к расширению полномочий местных громад, реформе по децентрализации власти я не исключаю того, что оставшийся достаточно мощный экономический потенциал района в дальнейшем будет работать на местную громаду, которая, возможно в будущем, будет принимать гостей, передвигающихся по широкому и красивому проспекту Богоявленскому (бывшему Октябрьскому) в новую административно-территориальную единицу на карте юга Украины – город Богоявленск.

Богоявленськ — місто мого дитинства

Улюблене місто …У кожної людини є своє улюблене місто. Найчастіше улюбленим називають те місто, де промчало дитинство людини, адже саме з дитинством пов’язані найдорожчі серцю спогади. І це зрозуміло, адже це місце-єдине, неповторне, воно виростило тебе на своїх долонях, збагатило своєю красою, подарувало друзів. Ти його частинка.

Цьому місту зовсім не обов’язково бути столицею, містом мільйонером. Воно може бути маленьким тихим, але дуже рідним. Міста, як і люди, — у кожного своя доля, своє обличчя і свій характер.

Пропонуємо,Вам, зворушливі спогади Олександра Васильовича Стахорського про древній, з таємничими історичними і природними куточками – улюблений і незабутній Богоявленськ.

Богоявленський фельдшер Григорій Васильович Миропольський

Після переведення військового морського госпіталю в Миколаєв в Богояленську відразу виникла гостра проблема надання кваліфікованої медичної допомоги місцевому населенню. Неодноразово Богоявленською посадской думою подавалося клопотання про необхідність постійної присутності земського лікаря. І лише на початку ХХ століття, після закінчення Першої світової війни, в Богоявленську
відкривається постійно діючий фельдшерський пункт. Серед жителів Корабельного району досі жива вдячна пам’ять про легендарного фельдшера Григорія Василійовича Миропольского.

Григорій Васильович Миропольський народився у 1880 році , закінчив медичне училище і отримав диплом фельдшера . Починав свою медичну практику у Богоявленському , де і прожив усе своє довге життя . З початком 1 світової війни був призваний на військову службу медиком . Під час газової атаки дістав отруєння , довго лікувався і врешті був комісований з військової служби. Після демобілізації його направляють в Богоявленськ. Розпочалася громадянська війна , з’явилося багато хворих на тиф , холеру та інші спричинені війною хвороби . У 1921 році у Богоявленському як власне і по всій Україні лютував голод .
У березні 1921 року Григорій Васильович разом з медсестрами амбулаторії Саковською В.В. та Погребицькою О.С. бере участь у обстеженні дітей селища віком від 1 до 13 років , щоб виявити захворювання і надати необхідну допомогу . З ініціативи медиків з 5 по 9 липня 1921 року через прояви захворювання на холеру у селищі проводився тиждень боротьби з цією хворобою.
До заходу було залучене все працездатне населення для очищення села від нечистот, гною, сміття, трупів загиблих тварин, тощо .
Для зміцнення кволих дітей була відкрита їдальня на 800 місць. Роботи було багато, медики слідкували за санітарним станом дитячої їдальні та дитячих ясел. Згодом у колишньому будинку священика Воронковського відкрили другу їдальню. Григорій Миропольський був людиною особливого медичного таланту, постійно займався самоосвітою.
Лікар мав велику бібліотеку спеціальної медичної літератури і володів медичними знаннями на рівні, а можливо й вище ніж дипломовані лікарі . Григорій Васильович рвав зуби, приймав пологи,готував ліки за своїм особливим рецептом, лікував хвороби більшість яких вважалися на той час невиліковними .
В архіві зберігається фрагмент листа до лікаря Миропольського з проханням вилікувати водянку, цю хворобу лікар успішно лікував .
Лікуватися до Миропольського їхали люди навіть із сусідніх сіл. А особисту печатку лікаря Миропольського знали всі аптеки міста Миколаєва. Варто зауважити, що навіть після виходу на пенсію Григорію Васильовичу дозволили й надалі користуватися печаткою лікаря. Це було визнання високого фахового рівня лікаря Миропольського.
Початок другої світової війни застав Григорія Миропольського у Богоявленському ( переіменованому у 1938 році на Жовтневе ). Саме на початок війни припали найбільші випробовування на долю Миропольського, власне як лікаря. Щоб зрозуміти в яких важких умовах доводилося нашому героєві виконувати свій професійний обов’язок, мусимо зробити невеличкий відступ.
На початку серпня 1941 року 9 армія намагалася організувати оборону Миколаєва перед наступом Вермахту і здійснити планову евакуацію партійних та радянських установ.
Однак вже після перших ударів німецької армії сили 9 та часини 18 радянських армій , котрі протистояли Вермахту під Миколаєвом були вщент розбиті.
Планова евакуація перетворилася на банальну втечу а містом прокотилася хвиля погромів магазинів та складів з продовольством. У місті розпочалася паніка, в районі саду ім. Петровського були покинуті сотні поранених, котрих не встигли евакуювати. Через оточення в бік Херсона не зміг виїхати санітарний потяг з іншими пораненими, і 13 серпня потяг був загнаний залізничниками на станцію Прибузьку, що поблизу Жовтневого. Медперсонал та залізничники розбіглися, поранені залишилися без жодного догляду. З вагонів лунали стогін та крики про допомогу. Місцеві мешканці кинулися на допомогу, і те що вони побачили їх вжахнуло, закривавлені люди лежали всюди, над ними роїлися мухи. Люди розуміли, — пораненим потрібна медична допомога, але жодного медика не було. Тоді й покликали на допомогу лікаря Миропольського. Григорій Васильович відразу наказав перенести поранених до найближчої школи №5  ( зараз приміщення вечірньої школи за Корабельним райвиконкомом ). Люди стали переносити поранених на ношах, ковдрах і просто на руках. У Богоявленському на той час діяла лише дитяча лікарня але й вона на той момент була розграбована а медперсонал розбігся.
Миропольський організував жінок на прибирання лікарні і вже під вечір почав робити перші операції. Асистентки лікаря з числа місцевих мешканок падали з ніг від перевтоми, але лікар невпинно працював, виймав їз зранених тіл кулі та уламки, зашивав рани, і навіть робив ампутації.
В мирний час людині з освітою фельдшера не можна було робити операції, однак воєнні обставини вимагали швидких рішень і будь-яке зволікання коштувало б людям життя, тож лікар гідно виконував клятву Гіпократа.
Нам не відома кількість поранених, проте відомо, що дві доби майже без сну літній лікар боровся за життя людей.
Це був зоряний час лікарської практики Григорія Миропольського, знання, якими він володів в повній мірі згодилися тут і зараз. За благородну працю зі спасіння багатьох життів Бог поблагословив Георгія Васильовича довгим віком. Лікар Миропольський відійшов у вічність у 1972 році , у віці дев’яносто двох літ .
На вшанування світлої пам’яті про видатну людину у Корабельному районі в рамках декомунізації, краєзнавці пропонували назвати колишню вулицю Ватутіна на честь нашого земляка, лікаря з великої літери — Григорія Васильовича Миропольського. Однак  комісія з переіменування назвала вулицею лікаря Миропольського вулицю, котра знаходиться на околиці району .

Джерела:

Його ім’я носить вулиця в Корабельному. Григорій Миропольський — видатний лiкар Богоявленского, людина особливого таланту

Лікар Миропольський

Конотопенко, Я. І. Від «Барбароса» до «Терміналу» 1941-1945. Погляд крізь роки / Я. І. Конотопенко ; авт.передм. В. Д. Чайка. — Миколаїв : Видавець Шамрай П.М., 2010. — 192 с. : фот., іл.
Кухар-Онышко, Н. А. Богоявленск — колыбель Николаева : очерк / Н. А. Кухар-Онышко. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2013. — 208 с. : ил., фот.
Снытко, И. А. Богоявленск и его окрестности : историко-краеведческие очерки / И. А. Снытко, В. А. Касьяновский. — Симферополь : Таврида, 2012. — 184 с. : ил., фот.

Фрагмент листа з проханням про допомогу в лікуванні

 

Памятная доска на могиле Г.А. Потемкина в Екатерининском соборе города Херсона

 

В 1970 году в Херсонской областной организации общества охраны памятников была создана специальная комиссия по обследованию могилы Потемкина. Комиссия пришла к выводу, что имеющиеся в склепе череп и кости не являются останками Потемкина. В начале 80-х годов XX века обществом охраны памятников снова был поднят вопрос о принадлежности останков светлейшему. В мае 1984 года небольшая часть (приблизительно — седьмая) остававшихся в гробу костей была передана в Херсонское областное бюро судебно-медицинской экспертизы для установления истины. Одну из костей (получше) председатель общества охраны памятников разрешил увезти кому-то в Ленинград еще в 1982-1983 годах также на экспертизу. Когда пропал череп — никто уже не помнил.

Результаты экспертизы были оформлены в специальный альбом «Материалы о фельдмаршале Потемкине Г.А.» и переданы в общество охраны памятников и Херсонский областной архив.

В заключении экспертизы: «…нет никаких оснований сомневаться в том, что в склепе Екатерининского собора в Херсоне в настоящее время находятся останки Григория Александровича Потемкина-Таврического».

Заседание научно-методического совета общества охраны памятников постановило: «Согласиться с выводами судебно-медицинской экспертизы о том, что в склепе Екатерининского собора находятся останки Г.А.Потемкина».

Печальна участь останков светлейшего князя Г.А.Потемкина-Таврического и памяти о нем в одном из основанных им городов.

Не сохранился установленный в Херсоне бронзовый памятник.

Не сохранилось название улицы и бульвара.

Не сохранился его дворец, один из немногих архитектурных памятников Херсона конца XVIII века.

Неизвестно, куда увезен сосуд из склепа с набальзамированным сердцем или внутренностями покойного.

 

Не сохранилась бронзовая лента с надписью «Основателю Херсона — благодарные граждане. 5 октября 1891 года», установленная на могиле к 100-летию со дня смерти Г.А.Потемкина.

Сохранилась лишь надгробная плита да печально стоит гранитный пьедестал работы итальянского архитектора Ф.К.Боффо, на котором возвышался бронзовый памятник Г.А.Потемкину.

И только два острова на Днепре у Херсона — Большой и Малый Потемкинский — продолжают носить его имя.

В Николаеве сохранилось название улицы и была установлена памятная доска.

 

Григория Александровича можно назвать родителем нескольких городов.

В 1778 году был заложен город Херсон. Значение этого города нельзя переоценить: он должен был выступить в роли важнейшего центра строящегося Черноморского флота и главного порта. В этом же году был основан город Екатеринослав — в честь стараний императрицы Екатерины великой в освоении этого края. Благодаря Потемкину возникли города Павлоград, Николаев, Никополь и другие.

Кухар-Онышко, Н.А. Жизнь и смерть светлейшего князя Потемкина Григория Александровича /Н.А. Кухар-Онышко, В.Б. Пиворович.-Николаев: Возможности Киммерии, 2002.-144 с.