Видео

Незнайомий знайомий Миколаїв — Корабельний район

Реклама

Библиотека на Дне города

16 сентября Николаев отметил свой 228-й День рождения.

Краеведческо-информационный центр «Край» (Корабельный район)   библиотеки представил горожанам  краеведческо-иллюстративную экспозицию  «Богоявленськ древній – Корабельний сучасний». На выставке были продемонстрированы книги, фотографии, презентация, раскрывающие историю района, начиная с Витовки и по настоящее время.

 

Горожанам интересно было узнать, как выглядела наша территория много лет назад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Известно, что целебную воду из Богоявленского фонтана  возили бочками на продажу в Одессу.

«Продажа» целебной воды из Богоявленского фонтана сопровождалась шутками и комментариями в подлинном одесском стиле.

Ни одна легенда не обходится без несчастной любви. Поэтому не оставила равнодушными горожан и легенда о Марьянкиной горе.

Запал в душу Марьянке славный казак. И ему понравилась Марьянка…

Интересоваться местом, где ты родился, учишься или живешь нужно и важно.

Родина — это не только сегодняшняя страна, но и вся её история до самых первых

дней.

Книги об истории  края Вы найдете в фонде нашей библиотеки.

Цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства»

Ми продовжуємо цикл спогадів «Богоявленськ – місто мого дитинства». Хочемо нагадати, що раніше своїми зворушливими спогадами поділився  богоявленець Олександр Васильович Стахорський в статті  «Богоявленськ — місто мого дитинства».

А сьогодні на наші питання відповість цікава людина, наш земляк, екс-заступник начальника ДУ МП в Миколаївській області, полковник поліції Валерій Коба. Валерій Борисович має душу гуманітарія і романтика. Він упевнений, що тільки через призму історії і традицій самого маленького населеного пункту, сімейних історій і окремої людини можна дізнатися історію всього народу і держави. Об’єднавши напрацювання краєзнавців і здійснюючи архівні пошуки, він створив і випустив у світ історико-публіцистичний збірник про минуле наймолодшого району Миколаєва -Корабельного, уродженцем якого він є …

Чи можете Ви сказати з гордістю, як зазвичай кажуть місцеві жителі: я корінний миколаївець, або богоявленець в такому-то поколінні?

В.К.  Я, по отцовской линии, коренной богоявленец в 5 поколении и горд этим. Поскольку с самого детства я впитал в себя несвойственные городу Николаеву традиции, говор, обычаи и какое-то особое отношение к родному Корабельному району не как к административно-территориальной единице областного центра, а как к какому-то самостоятельному и самобытному городку на берегах Бугского лимана со своей историей.

Словосполучення «Миколаїв мого дитинства» для Вас це — образ певного місця, людини, події,  звуків, запахів чи ще щось?

В.К. С детства я и мои сверстники позиционировали себя, как жители «Октябрьского», а не города Николаева. Ярко это проявлялось и продолжает иметь место сейчас в повседневной речи жителей нашего района, а именно: когда нам необходимо ехать на ул. Садовую, Декабристов, Пушкинскую, Намыв или Соляные, мы говорим «еду в город», и, наоборот, при поездке из любого района города Николаева в родной район, мы обязательно сообщаем водителю «маршрутки» или такси «В Октябрьское». Поскольку Октябрьское являлось до 1973 года прямым наследником Богоявленского, а николаевцы до сих пор не привыкли к тому, что наша местность имеет прямое отношение к г. Николаеву, то в детстве я себя ассоциировал именно с Октябрьским, с его мощным промышленным потенциалом (НГЗ, судостроительный завод Океан, пивзавод «Янтарь», рыбколхоз, спецморпорт), самобытным и понятным для всех «местных» названием микрорайонов (новый берег, старый берег, Причеповка, завод, Париж, ПМКовские домики, Обьездная, Балабановка и т.д.), его рабочим людом – судостроителями, металлургами, пивоварами, рыбаками, его неповторимой природой, а именно незримой связью между жителями и рекой (лиманом)…

Коли Ви відчули потребу розширити свої пізнання про історію роду і малої батьківщини і поділитися ними з земляками?

В.К. Естественным для любого человека, по моему мнению, является желание как можно лучше узнать историю своего края и рода. Особенно остро ощущается потребность в подобных исследованиях тогда, когда ты находишься далеко от родных мест, ты – старше 35 лет, у тебя уже есть свои дети, слава Богу живы родители и ты знаком со многими людьми, которые также как и ты живо интересуются своей историей. В 2013 году по долгу службы я был направлен на руководящую должность в находящуюся в 200 км от родного дома пгт. Врадиевка, где и возникла идея обобщить имеющиеся исторические сведения о родном крае и издать их в одной книге.

Як Вам вдалося успішно поєднати свою краєзнавчу роботу з такою складною професійною діяльністю? (Друзі, сім’я, ділові зв’язки, культутурно-просвітницькі установи сприяли цьому?)

В.К. Знаете, когда есть цель и ты ею фактически одержим, то любые трудности по плечу, изыскиваешь внутренние резервы и начинаешь уделять любимому делу всё свободное время, которого к сожалению было немного. Но всегда появляются на жизненном пути единомышленники, которыми стали врадиевский издатель Анатолий Григорьевич Коваленко, мои родственники и возрастные знакомые, проживающие в нашем районе, краевед Ирина Куприевич, Ольга Ивановна Ясько и мои друзья — журналисты Белов Сергей и Белова Наталья, работники николаевского госархива. Все эти люди приняли активное участие в появлении на свет книги об истории нашего края, за что им огромная благодарность и низкий поклон.

Розкажіть про Ваше перше відвідування бібліотеки. Якою вона була, бібліотека Вашого дитинства?

В. К. Моя покойная ныне бабушка – Коба Тамара Михайловна была очень начитанным человеком, очень любила читать книги, у нее была большая библиотека, Любовь к книгам она передала моему отцу – Кобе Борису Семеновичу, который вот уже больше 50 лет не расстаётся с книгами и пишет стихи. Естественно и то, что, не смотря на небольшую жилплощадь, которая была у нашей семьи, всё свободное пространство в ней было отдано книгам. Благодаря моей маме – Коба Ольге Марьяновне я научился читать в 4-х летнем возрасте: благо, выбор книг был огромным. Читаю с удовольствием до сих пор. Так что первой моей библиотекой стала наша небольшая комнатка в общежитии. Ну, а дальше, была школьная библиотека (СШ № 48), где я был постоянным читателем. Считаю, что осознанную любовь к классической литературе мне подарила моя родная тетя – Мешкова Ольга Семеновна, которая более 30 лет очень искренне преподавала в различных учебных заведениях русский язык, русскую и всемирную литературу.

Чи є у Вас затишний куточок, улюблений з дитинства, де Вашій душі затишно і тепло в будь-яку «погоду»?

В.К. Любое место, которое порождает ассоциации с детством, дорого нашему сердцу. Таких мест в нашем районе много: это и родные дворы с сетками футбольных площадок, старый рынок на ул. Торговая, сквер Комсомольский и парк Молодежный, водная станция и яхт-клуб. Однако, наверное, самый дорогой сердцу уголок – место на речке (Бугский лиман), в 500 метрах от берега, напротив столба высоковольтной линии ЛЭП, между улицами Волкова (Кутузова) и Коллонтай, где было самое «рыбное» место, где я вместе с моим дедом – Семёном Артемовичем и отцом, на лодке, принадлежащей деду, ловили бычка-губаня и пескаря в выходные дни. Вот этот берег, эта речка, этот вид с воды на район – любимое место.

Корабельний очима Валерія Коби. Яким Ви його бачите сьогодні і яким в майбутньому?

В.К. На сегодняшний день, к сожалению, подавляющее большинство жителей района не заняты в промышленном производстве, при этом в поисках заработка вынуждены либо заниматься мелкой коммерцией (торговля на рынках, выносная торговля) либо выезжать за пределы города или страны. Наличие работающих НГЗ и портов «Ника-Тера», СМП «Ольвия» (бывший СМП Октябрьск) позволяет определенной части населения кормить свои семьи. Не смотря на затянувшийся экономический кризис, наши люди не продолжают терять надежды: в роддоме Витовской ЦРБ (бывшая Жовтневая ЦРБ) продолжают появляться на свет маленькие богоявленцы, а на улицах и площадях района как всегда шумно. С учетом тенденции к расширению полномочий местных громад, реформе по децентрализации власти я не исключаю того, что оставшийся достаточно мощный экономический потенциал района в дальнейшем будет работать на местную громаду, которая, возможно в будущем, будет принимать гостей, передвигающихся по широкому и красивому проспекту Богоявленскому (бывшему Октябрьскому) в новую административно-территориальную единицу на карте юга Украины – город Богоявленск.

Богоявленськ — місто мого дитинства

Улюблене місто …У кожної людини є своє улюблене місто. Найчастіше улюбленим називають те місто, де промчало дитинство людини, адже саме з дитинством пов’язані найдорожчі серцю спогади. І це зрозуміло, адже це місце-єдине, неповторне, воно виростило тебе на своїх долонях, збагатило своєю красою, подарувало друзів. Ти його частинка.

Цьому місту зовсім не обов’язково бути столицею, містом мільйонером. Воно може бути маленьким тихим, але дуже рідним. Міста, як і люди, — у кожного своя доля, своє обличчя і свій характер.

Пропонуємо,Вам, зворушливі спогади Олександра Васильовича Стахорського про древній, з таємничими історичними і природними куточками – улюблений і незабутній Богоявленськ.

Діалоги про історію рідного краю

До 100-річчя подій часів Української революції 1917-1921 років в бібліотеці для активних громадян 18 березня відбулась зустріч з професором, доктором історичних наук, завідувачем кафедри історії ЧНУ імені Петра Могили Котляром Юрієм Вадимовичем.  Тема бесіди: «Селянські республіки на Миколаївщині».

22 березня перед слухачами виступив відомий миколаївський краєзнавець, дослідник архівів КДБ і КПРС, голова Миколаївської обласної організації «Меморіал» та Миколаївського обласного товариства політичних  в’язнів  та репресованих Зайцев Юрій Олександрович з темою бесіди «Невідомі сторінки руху опору на Миколаївщині». Юрій Олександрович розповів про історію написання своєї книги про підпільний антинацистський рух у Миколаєві та області . Цікава розповідь пана Юрія була проілюстрована на екрані низкою світлин учасників підпілля. Також присутні зацікавлено переглянули фрагмент документального фільму про підпільну боротьбу ОУН на Миколаївщині та у місті Миколаєві зокрема .

 

 

 

 

 

 

 

 

«Діалоги» ініційовані ГО «Символи Миколаєва», ГО «Вітовське українське товариство», ГО «Обласна організація всеукраїнського правозахисного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса», ГО «Товариство політичних в’язнів і репресованих», ГО «Миколаївська Просвіта» та підтримані Корабельною РДА і Управлінням освіти Миколаївської міської ради.

 

Богоявленський фельдшер Григорій Васильович Миропольський

Після переведення військового морського госпіталю в Миколаєв в Богояленську відразу виникла гостра проблема надання кваліфікованої медичної допомоги місцевому населенню. Неодноразово Богоявленською посадской думою подавалося клопотання про необхідність постійної присутності земського лікаря. І лише на початку ХХ століття, після закінчення Першої світової війни, в Богоявленську
відкривається постійно діючий фельдшерський пункт. Серед жителів Корабельного району досі жива вдячна пам’ять про легендарного фельдшера Григорія Василійовича Миропольского.

Григорій Васильович Миропольський народився у 1880 році , закінчив медичне училище і отримав диплом фельдшера . Починав свою медичну практику у Богоявленському , де і прожив усе своє довге життя . З початком 1 світової війни був призваний на військову службу медиком . Під час газової атаки дістав отруєння , довго лікувався і врешті був комісований з військової служби. Після демобілізації його направляють в Богоявленськ. Розпочалася громадянська війна , з’явилося багато хворих на тиф , холеру та інші спричинені війною хвороби . У 1921 році у Богоявленському як власне і по всій Україні лютував голод .
У березні 1921 року Григорій Васильович разом з медсестрами амбулаторії Саковською В.В. та Погребицькою О.С. бере участь у обстеженні дітей селища віком від 1 до 13 років , щоб виявити захворювання і надати необхідну допомогу . З ініціативи медиків з 5 по 9 липня 1921 року через прояви захворювання на холеру у селищі проводився тиждень боротьби з цією хворобою.
До заходу було залучене все працездатне населення для очищення села від нечистот, гною, сміття, трупів загиблих тварин, тощо .
Для зміцнення кволих дітей була відкрита їдальня на 800 місць. Роботи було багато, медики слідкували за санітарним станом дитячої їдальні та дитячих ясел. Згодом у колишньому будинку священика Воронковського відкрили другу їдальню. Григорій Миропольський був людиною особливого медичного таланту, постійно займався самоосвітою.
Лікар мав велику бібліотеку спеціальної медичної літератури і володів медичними знаннями на рівні, а можливо й вище ніж дипломовані лікарі . Григорій Васильович рвав зуби, приймав пологи,готував ліки за своїм особливим рецептом, лікував хвороби більшість яких вважалися на той час невиліковними .
В архіві зберігається фрагмент листа до лікаря Миропольського з проханням вилікувати водянку, цю хворобу лікар успішно лікував .
Лікуватися до Миропольського їхали люди навіть із сусідніх сіл. А особисту печатку лікаря Миропольського знали всі аптеки міста Миколаєва. Варто зауважити, що навіть після виходу на пенсію Григорію Васильовичу дозволили й надалі користуватися печаткою лікаря. Це було визнання високого фахового рівня лікаря Миропольського.
Початок другої світової війни застав Григорія Миропольського у Богоявленському ( переіменованому у 1938 році на Жовтневе ). Саме на початок війни припали найбільші випробовування на долю Миропольського, власне як лікаря. Щоб зрозуміти в яких важких умовах доводилося нашому героєві виконувати свій професійний обов’язок, мусимо зробити невеличкий відступ.
На початку серпня 1941 року 9 армія намагалася організувати оборону Миколаєва перед наступом Вермахту і здійснити планову евакуацію партійних та радянських установ.
Однак вже після перших ударів німецької армії сили 9 та часини 18 радянських армій , котрі протистояли Вермахту під Миколаєвом були вщент розбиті.
Планова евакуація перетворилася на банальну втечу а містом прокотилася хвиля погромів магазинів та складів з продовольством. У місті розпочалася паніка, в районі саду ім. Петровського були покинуті сотні поранених, котрих не встигли евакуювати. Через оточення в бік Херсона не зміг виїхати санітарний потяг з іншими пораненими, і 13 серпня потяг був загнаний залізничниками на станцію Прибузьку, що поблизу Жовтневого. Медперсонал та залізничники розбіглися, поранені залишилися без жодного догляду. З вагонів лунали стогін та крики про допомогу. Місцеві мешканці кинулися на допомогу, і те що вони побачили їх вжахнуло, закривавлені люди лежали всюди, над ними роїлися мухи. Люди розуміли, — пораненим потрібна медична допомога, але жодного медика не було. Тоді й покликали на допомогу лікаря Миропольського. Григорій Васильович відразу наказав перенести поранених до найближчої школи №5  ( зараз приміщення вечірньої школи за Корабельним райвиконкомом ). Люди стали переносити поранених на ношах, ковдрах і просто на руках. У Богоявленському на той час діяла лише дитяча лікарня але й вона на той момент була розграбована а медперсонал розбігся.
Миропольський організував жінок на прибирання лікарні і вже під вечір почав робити перші операції. Асистентки лікаря з числа місцевих мешканок падали з ніг від перевтоми, але лікар невпинно працював, виймав їз зранених тіл кулі та уламки, зашивав рани, і навіть робив ампутації.
В мирний час людині з освітою фельдшера не можна було робити операції, однак воєнні обставини вимагали швидких рішень і будь-яке зволікання коштувало б людям життя, тож лікар гідно виконував клятву Гіпократа.
Нам не відома кількість поранених, проте відомо, що дві доби майже без сну літній лікар боровся за життя людей.
Це був зоряний час лікарської практики Григорія Миропольського, знання, якими він володів в повній мірі згодилися тут і зараз. За благородну працю зі спасіння багатьох життів Бог поблагословив Георгія Васильовича довгим віком. Лікар Миропольський відійшов у вічність у 1972 році , у віці дев’яносто двох літ .
На вшанування світлої пам’яті про видатну людину у Корабельному районі в рамках декомунізації, краєзнавці пропонували назвати колишню вулицю Ватутіна на честь нашого земляка, лікаря з великої літери — Григорія Васильовича Миропольського. Однак  комісія з переіменування назвала вулицею лікаря Миропольського вулицю, котра знаходиться на околиці району .

Джерела:

Його ім’я носить вулиця в Корабельному. Григорій Миропольський — видатний лiкар Богоявленского, людина особливого таланту

Лікар Миропольський

Конотопенко, Я. І. Від «Барбароса» до «Терміналу» 1941-1945. Погляд крізь роки / Я. І. Конотопенко ; авт.передм. В. Д. Чайка. — Миколаїв : Видавець Шамрай П.М., 2010. — 192 с. : фот., іл.
Кухар-Онышко, Н. А. Богоявленск — колыбель Николаева : очерк / Н. А. Кухар-Онышко. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2013. — 208 с. : ил., фот.
Снытко, И. А. Богоявленск и его окрестности : историко-краеведческие очерки / И. А. Снытко, В. А. Касьяновский. — Симферополь : Таврида, 2012. — 184 с. : ил., фот.

Г.В.Миропольський (справа) з товаришем після Першої світової війни

Миропольський в останні роки життя на одній з вулиць Жовтневого

Фрагмент листа з проханням про допомогу в лікуванні

 

Памятная доска на могиле Г.А. Потемкина в Екатерининском соборе города Херсона

 

В 1970 году в Херсонской областной организации общества охраны памятников была создана специальная комиссия по обследованию могилы Потемкина. Комиссия пришла к выводу, что имеющиеся в склепе череп и кости не являются останками Потемкина. В начале 80-х годов XX века обществом охраны памятников снова был поднят вопрос о принадлежности останков светлейшему. В мае 1984 года небольшая часть (приблизительно — седьмая) остававшихся в гробу костей была передана в Херсонское областное бюро судебно-медицинской экспертизы для установления истины. Одну из костей (получше) председатель общества охраны памятников разрешил увезти кому-то в Ленинград еще в 1982-1983 годах также на экспертизу. Когда пропал череп — никто уже не помнил.

Результаты экспертизы были оформлены в специальный альбом «Материалы о фельдмаршале Потемкине Г.А.» и переданы в общество охраны памятников и Херсонский областной архив.

В заключении экспертизы: «…нет никаких оснований сомневаться в том, что в склепе Екатерининского собора в Херсоне в настоящее время находятся останки Григория Александровича Потемкина-Таврического».

Заседание научно-методического совета общества охраны памятников постановило: «Согласиться с выводами судебно-медицинской экспертизы о том, что в склепе Екатерининского собора находятся останки Г.А.Потемкина».

Печальна участь останков светлейшего князя Г.А.Потемкина-Таврического и памяти о нем в одном из основанных им городов.

Не сохранился установленный в Херсоне бронзовый памятник.

Не сохранилось название улицы и бульвара.

Не сохранился его дворец, один из немногих архитектурных памятников Херсона конца XVIII века.

Неизвестно, куда увезен сосуд из склепа с набальзамированным сердцем или внутренностями покойного.

 

Не сохранилась бронзовая лента с надписью «Основателю Херсона — благодарные граждане. 5 октября 1891 года», установленная на могиле к 100-летию со дня смерти Г.А.Потемкина.

Сохранилась лишь надгробная плита да печально стоит гранитный пьедестал работы итальянского архитектора Ф.К.Боффо, на котором возвышался бронзовый памятник Г.А.Потемкину.

И только два острова на Днепре у Херсона — Большой и Малый Потемкинский — продолжают носить его имя.

В Николаеве сохранилось название улицы и была установлена памятная доска.

 

Григория Александровича можно назвать родителем нескольких городов.

В 1778 году был заложен город Херсон. Значение этого города нельзя переоценить: он должен был выступить в роли важнейшего центра строящегося Черноморского флота и главного порта. В этом же году был основан город Екатеринослав — в честь стараний императрицы Екатерины великой в освоении этого края. Благодаря Потемкину возникли города Павлоград, Николаев, Никополь и другие.

Кухар-Онышко, Н.А. Жизнь и смерть светлейшего князя Потемкина Григория Александровича /Н.А. Кухар-Онышко, В.Б. Пиворович.-Николаев: Возможности Киммерии, 2002.-144 с.

 

Вітовський (Богоявленський) госпіталь

Вітовський польовий лазарет

Макет Вітовського госпіталя

Макет Вітовського госпіталя

Перший лікувальний заклад на території сучасного Миколаєва почали будувати в 1788 році в Вітовці. Будівництво Вітовського польового лазарету було обумовлено російсько-турецької війною військові дії якої розгорталися в основному на території нашого краю.                                                                                                                              У XVIII столітті існувала практика направляти хворих та поранених для лікування в тил. Але лікар-епідеміолог Данило Самойлович, який працював в цей час на півдні, запропонував лікувати поранених в прифронтових госпіталях, так як довга дорога в тил погіршувала їх стан і збільшувалася випадки смертності. Усвідомлюючи правоту лікаря Потьомкін доручає йому організацію спочатку похідного, а потім і стаціонарного лазаретів в Вітовці і призначає його головним лікарем Вітовського госпіталю.

 Г.О. Потьомкін російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь.

Г.О. Потьомкін — російський державний і військовий діяч, дипломат, генерал-фельдмаршал (з 1784), князь.

Передбачаючи тривалу облогу турецької фортеці Очаків в 1788 році, Г.О. Потьомкін, головнокомандувач Другою Катеринославською армією, наказав полковнику М.Л.Фалєєву терміново розгорнути польовий госпіталь для потреб армії. У своєму приписі Ясновельможний князь писав:«Крайняя настоит надобность учредить походный лазарет в Витовке. Я приказал для сего привести кибитки, домики походные и несколько мулов. Ежели к сему прибавить еще шалашей, то достаточно будет».                    

                                   Згадувані кибитки і похідні будиночки залишилися після подорожі Катерини II на південь в Криму. 27 липня 1788 року Фалеев звертається до генерал-майора П.А. Іслентєва:

 «…но как оных никто не знает разставливать, а у вас есть человек, знающий, [как] оные расставлять, то прошу одолжиться сим человеком для сей надобности, приказав отправить оного прямо в Витовку…»    

ГАНО, ф.243, оп.1, е.х.12, л.11

Основними причинами влаштування госпіталю в Вітовці були близькість до військових дій і наявність джерела з якісною водою, що рідко зустрічається в степовому Причорномор’ї. Вода була вирішальним фактором для запобігання шлунково-кишкових захворювань.

6 липня 1788 року Данило Самойлович отримав наказ світлого князя терміново переїхати з Кременчука в Вітовський госпіталь — для укомплектування його медичним персоналом і поліпшення госпітальної роботи. 27 липня Фалєєв в одному з листів скаржився:

«…в Витовке только теперь недостает лекарства и медицинских чинов, об откомандировании коих и отпуске лекарств повеление уже подписано…»  

У вересні Самойлович звернувся до Фалєєва з проханням дати ордер на більш високу штаб-лікарську посаду лікарю Білопольському, що і було виконано.

Список лікарів Вітовського госпіталя за підписом Самойловича

Список лікарів Вітовського госпіталя за підписом Самойловича

 Надісланий в Вітовку з Єлисаветградського госпіталю доктор Вестберх незабаром перетворився в Берха, і навіть Бера. Для проживання в Вітовці йому була виділена кибитка. Лікарь Яків Єнько служив в Катеринославському єгерському корпусі. Державна медична колегія призначила його в Українську армію, звідки Потьомкін відправив у Вітовський госпіталь.Серед виділених для обслуговування поранених і хворих солдатських дітей Самойлович угледів здібності до лікування у свого тезки Данила Векшіна і попросив визначити його в лікарські учні. Хлопчику було призначено платню 70 рублів на рік, а лікарю було доручено «привести оного ученика к скорейшему познанию своей науки».

Список лікарів Вітовського госпіталя за підписом Самойловича. 2.

Список лікарів Вітовського госпіталя за підписом Самойловича. 2.

До жовтня 1788 року медичних чинів в госпіталі було при достатньо і Фалєєв запропонував таврійському віце-губернаторові І.К.Габлиць на вибір — лікаря або підлікаря.

Не всі заявки Данила Самойловича на медикаменти виконувалися аптекарем Херсонської польовий аптеки Лефе, і Фалєєву доводилося пояснювати, що Вітовка віддалена від міста Миколаєва, і місце незаселене, тому потрібно відпускати всі замовлені Самойловичем медикаменти та інші речі, щоб не було зупинки в лікуванні хворих. З листування з’ясувалося, що деякі ліки просто відсутні в аптеці, і заявки на них була послані в Москву. 17 вересня Фалєєв повідомим лікарю:                     «Уже к вам веники для бани отправлены, прошу приказать больным вымыться, ибо после бани будет полезно, как я и прежде просил – новое белье надеть и в новые сараи их положить».

Цей тимчасовий лазарет був побудований в дуже короткий термін, бо вже 24 липня Фалєєв сповіщає Самойловича про те, що в госпіталь прямують перші хворі — 88 осіб гренадерського флотського батальйону Суворова з Кінбурна, відправлені 20 липня під Очаків, і 52 людини з Херсона.

 Ордер Г.А. Потемкина полковнику М.Л. Фалееву                                                                                                                                                                                          
22 июля 1788 г.   
Я приказал отправить в Витовку Гренадерского батальона что во флоте больных и именно из Кинбурна 88 и из Херсона 52 человека о чем дав вам знать предписываю, чтоб о пользовании больных употреблено было всевозможное попечение.                                                                                                                       
РГА ВМФ, ф. 245, оп. 1, е.х. 133,л. 44

У розпорядження Самойловича були відряджені з армії медичні чини, яких катастрофічно не вистачало. За наказом Потьомкіна в Вітовський госпіталь були направлені штаб-лікар Вовчинецький, підлікарь Якімітенко. При госпіталі вже перебували підлікарі В. Червінський і гезель (помічник) Молтієнский, яких Ясновельможний наказав екзаменувати.

Ордер Г.А. Потемкина М.Л. Фалееву                                                                                                                                                                                                      
 21 сентября 1978 г.                                                                                                                                              
Лагерь под Очаковым.
По представлению Вашему от 13 числа дано мое повеление о командировании в Витовский госпиталь штаб-лекаря Волчинецкого, лекаря Бобровского и подлекаря Якимитенка, что ж касательно до находящихся при том госпитале подлекаря Червинского и гезеля Молтиевского, то в знании их прикажите медицинским того госпиталя чинам экзаменовать и ежели достойными окажутся в произведении чинами представить мне.                                                                                          
 РГА ВМФ, ф. 245, оп. 1, е.х. 133, л. 106

У той же день доглядачем Вітовського похідного лазарету був призначений капітан Е.Е. Цимерман, що залишався на цій посаді до грудня того ж року.

На роботах у Вітовці використовувалася праця полонених турків з-під Очакова. 8 вересня 1788 року Фалєєв писав доглядачеві Вітовського госпіталю
Е.Е.Цімерману, щоб він повідомив,  «…какие именно в числе поступивших в ведомство ваше пленных турков есть ремесленники и мастеровые, предписываю прислать ко мне именной список для представления онаго Его Светлости и по том назначении оных в работы».                                                                                                    Отримували полонені на харчування по 15 копійок в день.

Счет о деньгах, употребленных на строительство Витовского госпиталя…                                                                                                                                  
25 августа 1788 г.      
50 человекам пленных турок по отправлении из Херсо- на в Витовку выдано каждому порционных на 4 дни по 15 копеек.
ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х. 10, л. 6

Счет о деньгах, употребленных на строительство Витовского госпиталя…                  
 14 сентября 1788 г.
Для 30 человек пленных турок в Витовке работающих куплено 30 пар котов по 60 копеек.                                                                                                          
 ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х .10, л. 7

23 липня Потьомкін склав спеціальний припис, як годувати хворих в госпіталі:

«В пищу для больных отнюдь не употреблять вещей нежных как то цыплят, яиц, молока. Сие последние для припасок иметь как лекарство, но не в пищу. Пища же должна бать простая, но питательная, которая больным по степени их крепости сил долженствует предписываться. Слабым бульон или кашу жидкую, употребляя говядины менше, дабы навар был не очень силен. Для тех, кои покрепче, навар сильнее, а кои уже выздоравливают, тем давать мясо есть, щи и кашу погуще. Говядина чтоб была самая хорошая, а для пост- ных дней варить на вяленой рыбе или снетках. Хлеб чистой и хорошо изпеченой, по утру збитень слабым без горячего вина, а прочим – морской… Сим способом люди будут довольны и сыты, а казна не потерпит того убытка, какой бывает от злоупотребления в госпиталях от больших цен за редкие вещи… Масла коровьего вовсе хорошого достать нельзя, то и употреблять его запрещается».

На 2 серпня в госпіталі розміщувалося близько чотирьохсот хворих: 210 — в бараках, 143 — в будиночках і кибитках. А через два тижні до Самойловича було направлено з армії ще 562 пацієнта з різних полків, так як в армії під Очаковом спалахує епідемія кишкових захворювань, а нестача вітамінів сприяє появі цинги.

У госпіталі був застосований метод карантину, який поширювався на все селище, де були введені суворі санітарно-гігієнічні правила. Потьомкін, завжди дуже вникав в усі подробиці справи, дізнавшись про становище в Вітовському госпіталі, послав Самойловичу припис:

«… чтобы находящимся в Витовке больным скорбутным не давать засыпать им, варить им кисель и ставить квас с хреном, поносных держать особо и мыть по- чаще, остерегаясь класть их вместе с такими какой болезни не имеют, давать им в пищу толчу из сухарей со щами и тюрю, а квас чтобы был кислый, примечать при том, какие действия вода Витовская производит».

В результаті вжитих заходів епідемія була швидко ліквідована.

Богоявленський госпіталь

План госпіталю

План госпіталю

Невеликий тимчасовий лазарет в Вітовці не міг задовольнити потреб армії, тим більше що облога Очакова обіцяла бути затяжною. Тому ще влітку 1788 року поряд велося будівництво кам’яних і дерев’яних постійних госпітальних зв’язків. Вони складалися з трьох кам’яних корпусів (два у вигляді літери «Г» і один прямокутний), розташованих «спокоєм», кухні, лазні, будинки для медичних чинів, морською аптекою з лабораторією. Керував цими роботами інженер-підпоручик Іван Васильович Соколов. В адресованих йому листах Фалєєв рекомендує закінчити хоча б один будинок госпіталю, перекрити його очеретом, а потім робити внутрішні роботи. Стіни будівель були складені до вересня, до холодів. Робота ця була зроблена каменяреми Смульським ті інш., і отримали вони за неї 1475 рублів.

Ведомость строениям в Витовке
19 октября 1788 г.
Каменщикам Смульскому с товарищи за кладку казенных госпиталей в число 1475 рублей выдано 488 рублей
ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х .6, л. 152
Бічний фасад госпіталю

Бічний фасад госпіталю

А зведення перекриттів і внутрішні роботи тривали до кінця листопада. Роботи велися в кам’яних госпітальних зв’язках, дерев’яних флігелях, кухні і будинках для медичних чинів. Протягом жовтня-листопада робилися також вікна і нари для хворих. В кінці листопада настали холоди, і роботи в госпіталі були припинені до середини квітня 1789 року.

На початку жовтня 1788 року Фалєєв займається організацією заготівлі дерев в Мошнянских лісах і перевезенням цих матеріалів до гирла Інгулу. У Миколаївському обласному архіві зберігаються рахунки на обмундирування інвалідів і рекрутів, інші — оплата роботи полонених турків, які перебувають в Херсоні. Понад двадцять аркушів займає «Счет о деньгах, употребленных на строение Витовского госпиталя и содержание в оном больных военнослужителей». Розпочато рахунок 29 червня і закінчений 7 листопада 1788 року. А сам госпіталь перебував у відомстві полковника і кавалера Фалєєва.

Счет о деньгах, употребленных на строительство Витовского госпиталя…
27 августа 1788 г.
Куплено в Херсоне и оправлено в Витовку гвоздей 1 000 двутесных -4 рубля 50 копеек.
ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х. 10, л. 3
 
Счет о деньгах, употребленных на строительство Витовского госпиталя…
29 августа 1788 г.
Куплено в Херсоне 29 пудов канату белого для таски лесов и других надобностей по строениям 38 рублей.
ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х. 10, л. 5

На початку листопада 1788 року Фалєєв писав у рапорті Воїну Васильовичу Нащокіну, генерал-поручику Катеринославської армії:

«Для больных, состоящих в Витовском госпитале, а особливо для раненых весьма нужны кровати, которых здесь в покупку отыскать я не мог… покорнейше прошу снабдить оными – отпустить из Херсонского генерального госпиталя, а в случае не имения излишних приказати мастеровым сделать сто одиноких кроватей»

23 листопада 1788 року головному лікарю госпіталю Данилові Самойловичу було наказано очистити госпіталь від видужуючих хворих — частину виписати, а частину відправити в Херсон доліковуватися.

Ордер Г.А. Потемкина М.Л. Фалееву.
Лагерь под Очаковым
 15 ноября 1788 г
  Состоящих в Витовском госпитале больных нужно перевести в Херсонский, дабы очистить первый для больных из армии прибыть имеющих. Поспешите сие исполнить со всевозможным сохранением людей.  
   РГА ВМФ, ф. 245, оп. 1, е.х. 133, л. 134                                                                                                            
Письмо М.Л. Фалеева смотрителю Витовского госпиталя М.А.Высоцкому.                               4 декабря 1788 г.        
  Нужно спешить отправить из Витовки в Херсон больных. Оставить таких, коим нельзя в дорогу следовать и сильно больных.     
ГАНО, ф. 243, оп. 1, е.х. 90, л. 241 об.

Госпіталь потрібно було підготуватися до прийому поранених, так як очікувався рішучий штурм фортеці Очаків. Основними пацієнтами госпіталю стали військові чини, а також адміралтейські служителі і рекрути. Місце роботи останніх — Адміралтейство — знаходилося досить далеко від Вітовки (до 10 верст). Особливо невигідно було посилати в госпіталь легко виліковних хворих, за якими могли доглянути на місці їх товариші. З цієї причини в самому місті, що носить з 27 серпня 1789 року назву Миколаїв, створюється тимчасовий лазарет. Умови життя хворих як Миколаївського лазарету, так і Богоявленського госпіталю, залишалися на найнижчому рівні. Про жодні постільні приналежності не могло бути й мови. Для підстилки хворим влітку було заготовлено сіно в Чорній долині біля Миколаєва і на Фаберовій дачі (в Спаському). Сіно надійшло в відомство доглядача Богоявленського госпіталю майора Михайла Висоцького, який змінив в 1789 році на цій посаді   Е. Цимермана.

До кінця 1789 року будівельні роботи в госпіталі практично припинилися. На той час госпіталь складався з семи кам’яних палат і шістнадцяти дерев’яних, критих очеретом, а також будиночків, в яких розташовувалися кухня, пекарня, лазня, аптека. Поруч були встановлені безліч наметів і войлочних татарських юрт.

На території госпіталю знаходився потужний фонтанний колодязь зі здоровою питною водою. Надалі Потьомкін планував побудувати тут великий госпіталь, де могли б лікуватися і хворі з Херсона. Звичайно, такий невеликий медичний заклад не міг задовольнити потреб зростаючого міста. Віддаленість Вітовського(Богоявленського) госпіталю від Миколаєва заважала використовувати госпіталь жителями міста.

У Богоявленському госпіталі з липня 1788 року по травень 1790 року під керівництвом Д. С. Самойловича лікувалося 16 000 хворих та поранених. З
них померло 1118 осіб, або 7%. Біля госпіталю вченим був влаштований великий аптечний сад, де вирощували лікарські рослини, необхідні для лікування хворих.

Влітку 1790 роки з’явився тимчасовий лазарет в Миколаєві, біля адміралтейства. В Богоявленську в цей час було всього 55  хворих.

Лінія фронту відсунулася далеко від Богоявленська, Самойловича вже не було в госпіталі, лікарі були відправлені в інші місця служби.

Після закінчення російсько-турецької війни необхідність в Богоявленському
госпіталі поступово відпала, і в липні 1792 року Михайла Леонтійович писав
в одному з листів, щоб повернувся з  відпустки доглядач Богоявленського госпіталю прем’єр-майор Висоцький. Його присутність на роботі було необхідно, так як госпіталь знищується, а багато рахунки по ньому незакінчені. А лікувальний заклад перенесли до Миколаєва, де на адміралтействі працювало багато майстрових, яким потрібна була медична допомога.
Госпітальні будови ще деякий час використовувалися, але до наших днів не збереглося нічого.

Джерала:

Кухар-Онышко Н.А. Легендарные имена. Данило Самойлович и развитие здравоохранения в Николаеве: Очерк.-Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2010.-48 с.: илл.

Кухар-Онышко Н.А.

Богоявленск-колыбель Николаева:Очерк.-Николаев:Издательство ирины Гудым, 2013.-208 с.:илл.

Богоявленськ на сторінках миколаївських газет Николаевскія новости та Николаевскій курьеръ 1908 року

Николаевскія новости

Николаевскія новости. Четвергъ, 8 мая 1908 г. №12

Николаевскія новости. Четвергъ, 8 мая 1908 г. №12

Николаевскія новости. Вторникъ, 13 мая 1908 г. №15

Николаевскія новости. Вторникъ, 13 мая 1908 г. №15

 

Николаевскій курьеръ

Николаевскій курьеръ. Вторникъ, 8 Іюля 1908 г. №124

Николаевскій курьеръ. Вторникъ, 8 Іюля 1908 г. №124

Николаевскій курьеръ. Пятница, 8 Августа 1908 г. №150

Николаевскій курьеръ. Пятница, 8 Августа 1908 г. №150

Николаевскій курьеръ. Среда,26 Ноября 1908 г. №238

Николаевскій курьеръ. Среда,26 Ноября 1908 г. №238

Богоявленськ на сторінках миколаївської газети Утренній курьеръ 1906 року

Утренній курьеръ 1906 рік

Утренній курьеръ. Воскресенье, 20 августа 1906 г. №17

Утренній курьеръ. Воскресенье, 20 августа 1906 г. №17

Утренній курьеръ. Вторникъ, 29 августа 1906 г. №24

Утренній курьеръ. Вторникъ, 29 августа 1906 г. №24

Утренній курьеръ. Вторникъ, 19 сентября 1906 г. №38

Утренній курьеръ. Вторникъ, 19 сентября 1906 г. №38

Утренній курьеръ. Пятница, 29 декабря 1906 г. №118

Утренній курьеръ. Пятница, 29 декабря 1906 г. №118